Єдиний храм святої Феодосії побудували, щоб об’єднати людей

Сімнадцятирічну дівчину Феодосію закатували у 307 році за віру у Христа. Зараз жінки усього світу моляться святій, просячи допомоги, щоб вдало народити, або якщо не можуть завагітніти. У Вінниці на честь святої меценат Валерій Башинський чотири роки тому побудував унікальний храм на вулиці Липовецькій. Освятив його архієпископ Вінницький і Могилів-Подільський Симеон. Храм з благословення владики переданий Свято-Усікновенському Лядовському чоловічому монастирю, як монастирське подвір’я.

Люди приходять на свято

- Я тут вже чотири роки, коли храм почали будувати, я прийшла допомагати, так і залишилась, - каже Римма Побіженько. – Зараз до свята готуємося: щось десь підфарбувати потрібно, щось десь помити. Батюшка наш щодня службу править, як і потрібно у піст робити. От тільки люди не ходять. Тут кожен район чи село має свою церкву, тому далеко до нас іти. В основному у свята багато приходять. Але взагалі люди про нас знають, знають, що свята Феодосія зцілює. Вже багатьом у нас допомогла  - дітей народжують, а потім приходять, дякують.

Батюшка любить жартувати

У храмі святої Феодосії з початку Великого посту працює протоієрей Петро Гайдук. Йому допомагає священик отець Олександр.

Призначив протоієрея у Вінницю Владика Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт. Петро Гайдук - високий, худий, доволі молодий чоловік, який любить жартувати і добре володіє комп’ютером.

- Всі звикли, що батюшка має бути з сивою довгою бородою, з животом і злий на усіх, - каже отець Петро. – Але священик – це пастир, і якщо він шмагає своє стадо батогом, то це вже пастух. Пастир повинен любити своє стадо і ставитися до всіх однаково з повагою. Тут достатньо того, що людина створена за образом та подобою Бога.     

Петро Гайдук про себе розповідає, що народився у церкві, перші кроки зробив також у церкві. Він народився у Росії, у Смоленській області, в родині потомственого священика. Цікаво, що всі предки його родом із Західної України.

На Кавказі дуже гарно

- З п’яти років я прислужував у церкві батьку, - згадує священик. - Тому сказати, що я чогось нового навчився в Одеській чи Київській семінарії, не можу. А взагалі читати мене навчала монахиня на старослов’янському псалтирі. Рукоположили мене у 19 років на Петра і Павла, перший прихід у мене був у Луганській області на кордоні між Росією та Україною. У мене були проблеми з отриманням громадянства України, і я перевівся у Твер, там служив п’ять років. А потім поїхав на Кавказ.

Про своє служіння на Кавказі батюшка згадує з особливим теплом.

- Я дуже полюбив цю землю, - каже протоієрей. – Знаєте, чому там довго живуть? Бо клімат хороший і земля родюча – шкода помирати.    

Православних мусульмани поважають

Крім Кавказу, Петро Гайдук служив Богу в Аргентині, Афганістані та Еміратах. Розповідає, що в жодній з ісламських країн неповаги до себе чи загрози не відчув.

- У будь-якій ситуації потрібно мати повагу до людей, їхніх традицій та їхньої віри, - каже священик. – Цих людей відрізняє від християн в Україні те, що вони згуртовані  - мають церковну громаду. Там люди щиро радіють святу. А в нас не прихожани, а “захожани”. Жовтнева революція - біда, яка сталася 80 років тому, зробила нас Іванами, що не знають свого роду.  

За словами протоієрея, в мусульманських країнах до православних ставляться з великою повагою, попри стереотипи і недовіру. Це підтверджують кладовища, де поховані росіяни. Усі вони доглянуті, жодного пошкодженого хреста.

- В Афганістані, коли я їздив по місту (це було з охороною, яка мала при собі гранати), до мене підбігли діти, просячи грошей і подарунків, - згадує священик. – Я роздав дрібні гроші, які мав, а одна п’ятирічна дівчинка залишилась без подарунка. Я віддав їй шоколад, і вона була така здивована тим, що я справжній православний священик, що навіть пальчиком у мене потицяла. Я взяв її на руки і поцілував. І тут, бачу, до мене біжить якийсь чоловік. Думав, що хоче бити, а він підбіг і почав мені руки цілувати. У них є таке повір’я, що якщо дитину поцілує або візьме на руки духовна особа, то дитина отримає благословення Аллаха.

У храмі святої преподобної мучениці Феодосії, куди священика направив Владика Агапіт, у батюшки головне завдання – згуртувати людей.

-  Сьогодні люди ставлять тимчасове перед вічним, - каже отець. - Проте щодня ми повинні прославляти Бога. Нас зближує любов одне до одного.

Читайте також:

Великдень для не мирян. Що таке Пасха і що таке Великдень

Священики: живі квіти на кладовищі краще пластикових

Українці люблять святкувати Великдень, Різдво і Новий рік

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.