Їдемо у Брест, щоб повернутися у Радянський Союз

У Бресті можна купити досить дешеві та на диво смачні м’ясо- і молокопродукти. Цікаво нашим туристам буде оглянути старе місто та старовинну фортецю-герой.

Фортеця-герой, побита тисячами куль і снарядів, – головна туристична «родзинка» білоруського прикордонного Бреста.
Окрім неї, у місті туристам ще є на що подивитися: пішохідна вулиця Савецкая, пам’ятники котам на дахах будинків і газовим ліхтарям. Утім, найцікавіше у місті – сама атмосфера та знайомство із життям місцевих.

Прослуховують телефон
Починаємо мандрівку в Брест зі Львова. О пів на восьму вирушає потяг «Львів-Ковель». За годину після того як він прибуває у Ковель, відправляється електричка «Ковель-Заболоття». У Заболотті - прикордонна застава. Проходимо її і відразу сідаємо на електричку до Бреста, яка вже чекає. Дорога зі Львова в один бік обходиться приблизно у 35 грн. Українцям не потрібний ані закордонний паспорт, ані віза – досить мати із собою паспорт громадянина України.
Ще на кордоні знайомлюся із білоруським «човником». Він щодня долає кордон і перевозить українські товари у Білорусь, а білоруські - в Україну. Чоловік просить узяти сумку з нашими шкарпетками, бо через кордон одній людині можна провезти лише певну кількість товару, а у нього - забагато.
- Українцям краще, бо в їхніх паспортах не ставлять штампів, - каже «човник» пан Віталій. – Подивіться на мій – весь проштампований. Це я вже третій документ поміняв. Кожного дня ж сюди їжджу.
У поїзді пан Віталій починає розповідати про життя білорусів. Каже, що в країні всюди порядок. Але свободи - катма.
- Лукашенко - хворий на параною. У Бресті ще півбіди, а в Мінську – як тільки більше трьох людей на площу вийде, їх міліція забирає, - каже чоловік. – Кажуть: незаконна акція протесту. У готелях підслуховують «кагебісти». Втім, і телефонними розмовами вони теж не гребують. Стартовий пакет мобільного оператора можна купити, лише пред’явивши паспорт. І вам, і нам із президентами не пощастило.

Розмовляють російською
Потяг прибуває у Брест о шостій ранку. На вулиці ще темно. У привокзальному барі п’ємо чай. Два молодих білоруси, які сидять поруч, відразу зав’язують розмову та пригощають шоколадом. Більшість місцевих - дуже товариські, поспішають спілкуватися та знайомитися.
З вокзалу вирушаємо на пішохідну вулицю Савецькую. Більшість пам’ятників, кафе та магазинів сувенірів - саме там. У тій же місцині розташований і великий монумент, який відображає історію білоруського народу. Є там і пам’ятник котам – кілька бронзових кішок «застигли» на дахах бронзових будиночків. Поруч - пам’ятний знак, у якому подали текст указу, за яким Брест почали освітлювати газовими ліхтарями.
Місцеві жителі розмовляють російською, тож спілкуватися з ними просто. Втім, дехто використовує і білоруські слова. Питаємося, як дійти до фортеці. Перехожі пояснюють дорогу і за 15 хвилин пішого ходу стоїмо біля гігантського входу до руїн військових укріплень, які тримали геройську оборону на початку Другої світової війни.

Серед солдатів - і дівчата
Власне, вхід – це масивна бетонна брила, розміром із багатоповерхівку, всередині якої просічена багатометрова п’ятикутна зірка. У ній встановили колонки, які постійно транслюють запис повідомлення про початок війни, рев моторів авіації, вибухів бомб і стрілянини. Це трохи тисне на психіку. Перед очима - побиті осколками та кулями руїни укріплень. Усе це також справляє гнітюче враження. Видається, ніби справді щойно почалася війна.
Рухаємося вглиб укріплень. На велетенських воротах-зірці гігантоманію архітектори історичного комплексу не вичерпали. Перед очима – велетенське бетонне обличчя, в яке вплелися багато менших скульптур. Поруч із ним у небо вп’ялася стела, під якою горить вічний вогонь. На площі біля нього постійно стройовим кроком марширують солдати зі зброєю у руках. Цікаво, що серед солдатів є і дівчата у формі. В їхні коси вплетені білі банти.
Територією комплексу можна ходити кілька годин. Тут є музей військової техніки та артилерії під відкритим небом. Багато ДОТів та зразків інших укріплень. Усюди розвішані таблички, на яких написано, що під час оборони фортеці відбувалося саме на цьому місці. Скажімо, біля одних воріт солдат в’язанкою гранат знищив цілий штурмовий загін Вермахту. А під іншою стіною розстріляли офіцера, який залишився живим і потрапив до рук ворога.
До речі, комплекс розкинувся на острові, який омиває кілька річок. Тож з фортеці можна виходити на причали.

Ковбаса - як у дитинстві
Оглянувши фортецю, прямуємо у місто - знайомитися із тутешнім життям. У магазині «Торгпреси» купуємо кілька газет. На передовиці кожної – одне і те ж: президент Лукашенко радить молоді дивитися на світ без рожевих окулярів і не брати участь в акціях протесту. Такі ж повідомлення - у новинах розважальної FM-радіостанції. У місті - багато соціальної реклами, але мало книжкових магазинів. Після тривалих пошуків знайти вдалося лише один. Та й у ньому більшість книг – російською. Білоруською - лише невеликі збірки поезій і краєзнавчі книги.
Прямуємо у магазин – на прилавках таке розмаїття, яке за Радянського Союзу назвали б мрією: дешева варена ковбаса, м’ясні консерви, молоко. Консерви та ковбасні вироби - на смак такі, як у дитинстві. Словом, їси і відчуваєш, що це - м’ясо, а не туалетний папір. Та й коштують - майже вдвічі дешевше, ніж в Україні.
Так само і з морозивом – язик відчуває давно забутий смак натурального. Хочеться накупити найбільше цього добра та завезти в Україну. Але через кордон можна провезти лише п’ять банок консервів і обмежену кількість іншої продукції. Власне, промислові вироби, одяг і техніка у Білорусі - дорожчі, ніж у нас.
Кафе і ресторанів - мало. Більшість - у центральній частині міста. Також помічаємо всюди тоталітарні символи часів Союзу. Наприклад, прикрашений квітами пам’ятник Леніну стоїть просто у центрі міста. Там вулиці - прибрані та чисті. У вуличках подалі - сміття не бракує.
Повертаємося ввечері таким же способом. Електричка на Заболоття над ранок прибуває у Львів. Звідти - поїздом до Вінниці.
Така поїздка надовго залишає враження, ніби ти повернувся у Радянський Союз, трохи «підігнаний» під сучасність. Причому - зі всіма його перевагами і недоліками.

Поради туристу
Візи для в’їзду в Білорусь українцям не потрібно. Досить показати на кордоні внутрішній паспорт та отримати міграційну карту. Обміняти валюту можна у банках та «обмінках». Після кожної операції видають спеціальну квитанцію, що підтверджує законність обміну. Ці папірці бажано зберігати до виїзду з країни.

Візьміть із собою кілька тисяч білоруських рублів. В електричці Заболоття-Брест квитки продають за рублі. Один коштує близько трьох тисяч.
Купіть в Україні долари, а в Бресті, у банку обміняйте їх на рублі: 1 долар - приблизно 8500 рублів, 1 грн = 800 рублів.
Обід на двох у брестському кафе «тягне» майже 70 тис. рублів.