Батьки винних пропонували гроші, коли Вітя ще був живий

Батько Віктора Прядка не розуміє, для чого слідству аж чотири місяці, і вимагає відкритого суду над убивцями.

- Я хочу, щоб суд був показовий. Щоб наука була тим, у кого руки чешуться для такого, - каже батько забитого до безтями 26-річного юнака-інваліда Сергій Прядко. – Хочу, щоб винні отримали максимальний вирок, який може бути, тому що вони нелюди. До того вони били, що на тілі не лишилося нічого живого. Лікарі боролися за життя Віті, але врятувати не змогли. Травми, які йому нанесли, були несумісні з життям.

Віктор повертався пізно ввечері з роботи. Лишилося п’ять хвилин ходьби до його дому, коли на нього напали. Як «20 хвилин» вже писала з даних міліції (№55 від 14 травня), грабіжники нібито сплутали інваліда з п’яним, бо Вітя мав через дитячий церебральний параліч нерівну ходу. Хотіли обібрати слабкого, а закінчилося тим, що побили до безтями.

- У нього із собою не більше 50 гривень було. І телефон був мобільний. Його і забрали, - каже батько. - Коли це все сталося, ми дзвонимо-дзвонимо, а він не відповідає...

Дізналися батьки, що їхній молодший син у реанімації, на наступний день, опівдні. У сильно побитому хлопцеві упізнав свого сусіда працівник міліції. Знайшов через знайомих номер мобільного матері та подзвонив, що син у лікарні. Після цього дружина Сергія теж злягла у лікарню. Раніше мала інфаркт, зараз - передінсультний стан. Тепер вдома, але досі на уколах.

Привезла в лікарню тисячу гривень
Були три доби реанімації біля сина, дзвінки від друзів, які дізнавалися про біду Прядків і пропонували допомогу. Гроші перераховували також рідні з-закордону, бо прочитали про Віктора в Інтернеті.

- У мене щодоби йшло до двох тисяч гривень на лікування, - каже Сергій Прядко. - Я так і сказав матері одного із тих хлопців із села Івча Літинського району. Вона приїздила, коли Вітя був у реанімації. Пропонувала тисячу гривень... Я сказав, що не потрібні мені її гроші. Мені є кому допомогти. Мені шкода їх, як батьків. Але, як казала та мама, сина вона погано виховала, то нехай би тримала його вдома. Навіщо пускала у Вінницю?

Віктор Прядко помер 9 травня. Не пришов до тями ні на мить. Лікарі одразу сказали батькам, що на життя у хлопця один шанс зі ста. Якщо виживе, то буде прикутим до ліжка.

- Патологоанатом написав у висновку, що удари наносилися тяжким і тупим предметом, - каже батько. - Мабуть, ногами такі травми не можна нанести. Розбити череп не так вже й легко.

Після смерті Віктора Прядка карну справу перекваліфікували у навмисні тілесні ушкодження, що призвели до смерті. Нагадаємо, що затриманих було спочатку троє. Двоє хлопців з Літинського району і один вінничанин. Зараз відомо, що мешканця Вінниці відпустили.

Третій не бив - стояв осторонь
Як кажуть у секторі зв’язків з громадськістю обласної міліції, розібралися, що він у бійці участі не брав. Стояв осторонь. Знайшлися свідки, які бачили, що били юнака-інваліда двоє. Втім, розслідування ще триває, тому така розстановка фігурантів може змінитися. Зараз пред’явили звинувачення двом хлопцям з району віком 24 та 21 рік.

Нагадаємо, що знайдені першими свідки бачили трьох утікачів з місця події. Двох одразу упіймав патруль міліції - одного хлопця з Літинського району, другого - вінничанина. Обидва давали свідчення проти третього юнака, який утік. Його взяли на другий день в селі. Далі ситуація помінялася. Підозрюваних лишилося двоє, і 21-річний вінничанин вийшов з міліції свідком.

- Що був третій і участі не брав, ніколи не повірю, - говорить батько. – Людину убивали. Били, що втратив свідомість. У нерухомому стані ще добивали. Чому ж тоді той третій ніяких дій не вживав, щоб припинити це? Мені з невідомого номера дзвонив якийсь чоловік: «Не намагайтеся щось робити, бо вінницький все одно сидіти не буде!» Я сказав, що таке ні в кого не пройде. І в міліції попередив хлопців, що підключив Київ.

Через столичне втручання, як думає батько, справу смерті його сина передали у обласне управління. До Вінниці приїздила знімальна група «Інтера» після публікації статті на сайті «20 хвилин». І генерал розпорядився забрати резонансну справу зі Староміського райвідділу в обласне управління. Тепер у ній розбирається відділ розслідувань тяжких злочинів.

«Круті вони чи ні, мені до лампочки!»
- Я не знаю прізвищ винних. Круті вони, не круті - мені до лампочки, - каже Сергій Прядко. – Слідчий тільки обмовився, що вони були раніше судимі, бо я цікавився, який зв’язок між літинськими і вінницьким. Підозрював, чи родинні у них зв’язки, чи десь разом відсиджували. В міліції не кажуть, але це випливе потім.

Що ж розповіли правоохоронці про арештованих? Не мажори – хлопці з простих робочих сімей, але самі непрацюючі. А вінничанин мешкає у гуртожитку.

- Навряд чи можна говорити про великі статки, якщо людина в гуртожитку живе, - сказала прес-офіцер обласної міліції Анна Олійник. – Його статус у справі – свідок, а не підозрюваний, тому підписка про невиїзд до нього не застосовувалася. Слідство ще не закінчене. Міру відповідальності за співучасть ще встановлять.

- Я все зроблю, що судові засідання були відкритими і їх знімали в обличчя, - говорить батько, який до пенсії служив у міліцейському полку. - Нехай буде соромно їм і їхнім батькам, що таких виховали. Щоб люди бачили, кому не місце в нашому суспільстві. Мені в міліції сказали, що на розслідування піде до чотирьох місяців. А що ж тут розслідувати? Все ясно! Для того, щоб зібрати всі свідчення і експертизи - стільки не треба.


- Ті троє десь біля «Петроцентру» сиділи в пивбарі, випили під пиво сто грамів, стали дурні і пішли шукати пригод. Не потрібні ці кафе нічні і магазини. Вони породжують злочинність, - каже батько убитого на Ленінградській юнака-інваліда Сергій Прядко (56)

«Він хотів бути нормальним членом суспільства, але покидьки не дали йому далі жити»
- До п’яти років Вітя взагалі не ходив. Ми куди тільки не їздили. Ніхто не міг нічого зробити. А поставив його на ноги вінницький професор Григорій Берко. Було багато операцій, і він став ходити. З кульгавістю, - розповідає Сергій Прядко. - До 12 років ми його в школу водили. А потім він ходив із сусідом Вовою Чорним з паралельного класу. Здружилися... Тяжко було йому. Непросто нам. Щороку ми втрачали свої відпустки на лікування, щоб син став членом суспільства...

А Вітя - от він інвалід, але коли їхав у трамваї чи тролейбусі, не користувався інвалідним посвідченням. Платив постійно. Він цього соромився. Він хотів бути нормальним членом суспільства, але покидьки просто не дали йому далі жити. У нього пальці всі поламані, бо руками затуляв голову від ударів. На обличчі, скільки той камуфляж з кремів не наносили, все видно. Люди на похороні бачили все. Таке не сховаєш. А у висновку експертів стільки написано, що й не переказати. На тілі не лишилося живого місця.

Тяжко передати, коли весь вік борешся за його життя, щоб був повноцінною людиною, а потім нелюди убивають. Я бачив багато чужого горя. Тепер знаю, якщо людина сама це переживе, то по ній видно. Дружині ж важче, ніж мені... У нас в траурі все вдома. Віті фотографія стоїть і все життя тепер буде стояти. Я на неї дивлюся, і мені досі не віриться, що його більше нема.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.