У Вінницькому районі суд викинув сліпого на вулицю, відібравши землю й будинок

>Спочатку відібрала квартиру, а потім – землю
Після судового засідання Микола Яцуба, за його словами, довго не міг заспокоїтися.
- Там же нікого не слухають, а чують тільки те, що хочуть чути, - каже чоловік. – Як міг, захищав Аркадія Анатолійовича. Мене слухали, але не чули. Бо як можна було не взяти до уваги оригінали документів на земельну ділянку, де сказано, що вона справді належить Аркадію Кінцелю? На адвоката у нього грошей немає. Все, що він говорив - як горохом об стіну. Не знаю, як Аркадій переніс те, що почув від судді, але я довго відходив від того суду.

Суддя Вінницького районного суду Тетяна Васильєва прийняла рішення не тільки виселити Аркадія Анатолійовича Кінцеля з будинку. Суд зобов’язав ще й демонтувати самочинно збудований (так зазначено в рішенні) будинок, а також погріб та криницю. І це ще не все. Незрячий інвалід першої групи, за рішенням судді пані Васильєвої, мав ще сплатити тисячу гривень компенсації моральної шкоди та 138,5 гривень судових витрат.

Вінницький апеляційний суд відхилив пункти про демонтаж будівель та сплату моральної шкоди. Зате залишив чинним рішення про виселення з будинку. Верховний суд, куди звернувся інвалід, затребував рішення суду першої інстанції.

- Що з того, коли людину вже виселили, - каже сусід потерпілого Василь Іванович. – Ми з сусідами написали колективного листа в прокуратуру. Підписалися більше тридцяти людей. Просимо захистити конституційне право інваліда на житло. Це ж очевидно, що його ошукали. Але хто хоче інвалідом займатися?

Раніше Аркадій Кінцель проживав у однокімнатній квартирі у Вінниці, яку йому залишив батько. Саме в це помешкання у свій час він привів свою дружину. Коли одружувався, у неї вже була донька від першого шлюбу. Мають також спільну дочку. Його знайомі стверджують, що обом дітям Кінцель допоміг здобути вищу освіту. На початку 2000-х ситуація на підшипниковому склалася не кращим чином, зарплату платили із затримкою, підприємство занепадало на очах. Робітники масово розраховувалися і шукали інший заробіток. Аркадію Кінцелю знайомі запропонували роботу в Рівному. Чоловік охоче погодився, бо треба було утримувати сім’ю. Обставини складалися так, що мав прописатися у Рівному. Довірливий чоловік і гадки не мав, що після повернення до рідного міста батьківська квартира виявиться приватизованою на дружину. А його самого виставлять за двері. Саме так і сталося.

- Він спромігся збудувати маленьку, підвального типу «времянку», і в ній прожив кілька років, поки не змурував ось цю кімнатку, - каже Микола Яцуба. – Кімната, як бачите, не закінчена, не зроблені внутрішні роботи, єдине - є дах над головою. А як так сталося, що й це все перейшло колишній дружині, це мали б встановити прокуратура й міліція. Повторюю ще раз, всі оригінали документів у нього на руках. А на ділі виявляється, що ця земля належить його колишній дружині. Про це ми дізналися вже на суді. Тому тепер написали листа в прокуратуру, щоб перевірили все це.

Сусіди зібрали 15 тисяч доларів
Сусіди горою готові були стати на захист незрячого чоловіка, якби його примусово виселяли з помешкання. Крім інших, прийшли захищати його навіть двоє теж незрячих людей. Приблизно рік тому Аркадій Анатолійович повністю втратив зір. Далася взнаки глаукома. Її розвиток прискорило постійне ходіння по судах і з’ясування стосунків з колишньою дружиною. Жінка, яка бачить світ у всій його красі, навряд чи може зрозуміти сліпого чоловіка.

- Ми дуже шануємо і поважаємо цю людину, - каже Наталія Мажировська. – Він совісний, людяний, уважний до сусідів. Все це робив своїми руками. А вже як став незрячим, то всі роботи припинилися. Так він у цій хатині один залишився.

- Аркадій Анатолійович настільки скромний, що навіть коли йому принесеш поїсти, соромиться брати, - каже ще одна сусідка Кінцеля.
Рідну доньку Аркадій Анатолійович дуже любить. «Але в неї своя біда, - розповідає чоловік. – Затягнули дитину в погану компанію, і тепер вона пропадає».

Щоб незрячий інвалід залишився у своєму помешканні, сусіди запропонували його колишній дружині 15 тисяч доларів. Один із підприємців, який тут проживає, готовий заплатити такі гроші. Трохи скинулися інші люди. Але колишня не погоджується на таку суму.

Аркадій Анатолійович у присутності сусідів просив її не продавати ділянку. «Розумніше буде закінчити будівництво, щоб було де жити, - каже чоловік. – У тебе ж двоє дітей. Ти вже хотіла продати. Ледве відговорив це робити. Тепер знов те саме? А якщо не будеш продавати, то чого ти мене виганяєш? Сама ж тут нічого не зробиш». - «Мені буде краще, коли тебе тут не буде», - відповіла на це колишня дружина.
На запитання сусідів, куди піде незрячий чоловік, Аркадій Анатолійович каже, що у нього ще живі дві сестри, може, до них напроситься.

Коментар експерта
Оксана Кукуть (38)
управляючий партнер юридичної компанії «Право 24»:
- Я не буду вдаватись до оцінки рішення суду, сподіваюсь, що об'єктивну оцінку надасть касаційна інстанція або Європейський суд з прав людини. Я лише хочу звернути увагу на те, чому бувають на перший погляд законні, але несправедливі рішення суду. Європейські суди розглядають будь-яку норму права крізь призму справедливості, добросовісності та розумності. В Україні такі випадки, на жаль, нечасті. На мій погляд, у даній конкретній ситуації суд не застосував засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність, які передбачені ст. 3 Цивільного Кодексу України, а тому і прийняв несправедливе рішення. Також хочу звернути увагу, що у ст. 373 Цивільно-процесуального кодексу України передбачена можливість відстрочки виконання рішення, тому я порадила б звернутись із такою заявою до суду та продовжувати захист прав у касаційній інстанції та Європейському суді з прав людини.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.