У Вінницькій області 7-річний Женя Дишкантюк провів півгодини в ополонці

Першим намагався врятувати друга з води однокласник, але не зміг, покликав на допомогу свою маму. Їй теж не вдалося витягнути дитину, яка вже була без свідомості.

У селі Потоки Жмеринського району, де сталася пригода, багато джерел. Звідси, мабуть і назва походить. Неспроста у місцевій школі учнів молодших класів навчають, як поводитися біля криниць, наскільки близько можна підходити до джерела. Причому, такі уроки спочатку відбуваються в класі, а потім для дітей організовують своєрідні екскурсії до криниць. Про це розповіла Галина Бондаренко. Однак її учень Женя Дишкантюк знехтував застереженнями і опинився у воді. Спочатку на плаву його утримував… портфель, який був за спиною. Потім хлопчика тримала за курточку мати однокласника – Тетяна Ковальська. Витягнув з води рідний брат Ярослав.

Триметрової глибини копанка вкрилася льодом
Тривалий час ця криниця була закинута. Розчистив її один з жителів села, будинок якого знаходиться недалеко від джерела. Викопав копанку, з якої набирав воду для худоби. Щоб зручніше було підходити до джерела, зверху встановив бетонний круг. До води було не більше метра. Глибина копанки – три метри. У ці морозні дні поверхня вкрилася льодом.
У той день другокласники Женя і Гриша, як завжди, вийшли з школи удвох. Додому їм не по дорозі, бо живуть у різних частинах села, але ж вони друзі… Женя проминув свою вулицю і опинився у видолинку, де знаходиться копанка. Заглянувши через бетонне кільце, побачив лід і вирішив забратися на нього. Гриша не такий відважний, тому не став наслідувати однокласника. Діаметр бетонного круга у копанці більший, ніж у звичайних криницях. Хлопчику навіть вдалося поковзатися. Далі він спробував перевірити лід на міцність. Кілька разів вдарив ногою по поверхні - і не отямився, як опинився у воді.
Спершу голова хлопчика залишалася на поверхні.
- Женя кричав, щоб я його врятував, - хвилюючись, згадує ті хвилини Гриша. – Я подав йому палицю, але він не зміг вибратися. Бачив, як Женя вчепився рукою за металевий прут. Мені стало страшно. Я йому сказав, що врятую і побіг кликати маму.

Ярослав спочатку дуже злякався, коли побачив братика без ознак життя, а далі діяв як справжній медик

Прохір би щось придумав
Будинок хлопчика далеко. Йому б не до мами бігти, а піднятися на горбик до сільського магазину. Або постукати у двері до господаря копанки, його хата ще ближче. Переляканий малий був певний, що треба тільки покликати маму. Він біг селом весь у сльозах. Хлопчик пережив такий стрес, що навіть через тиждень після пригоди від згадки про неї у нього з’явилися сльози.
-У них є ще один друг – Прохір Затонський, - каже старший брат потерпілого хлопчика Ярослав Дишкантюк. – Той набагато спритніший, щось би придумав у тій ситуації. Але він хворів у той день, тому не прийшов у школу. Сам Прохір шкодує, що не був тоді поруч. Каже, удвох з Гришею витягнули б друга з ополонки. Якби не вдалося, то поклав би товсту палицю на бетонний круг і Женя б тримався б на ній, як на турніку.
На щастя, мама Гриші вже йшла назустріч синові. Жінка звернула увагу, що уроки давно закінчилися, а син чомусь не вертається.
Коли жінка прибігла до копанки, на поверхні виднівся тільки портфелик хлопчика. Все тіло було занурене у воду. Втім, витягнути з криниці їй не вистачило сил.
Щоб дістати дитину, жінці довелося стати на коліна. Інакше до води не добратися.
- Я підняла його за куртку, звільнила личко з води, а далі сил не вистачило, - каже пані Тетяна. - Так і тримала, щоб знову не пішов воду.
За її словами, Женя за весь час не сказав жодного слова. Личко було синє. В одному місці запеклася кров. Хлопчик ударився об лід. Жінка кричала щосили, поруч плакав переляканий син. Кругом – ні душі. Через деякий час Гриша нарешті зрозумів, що йому треба знову бігти і кликати когось на допомогу.

Другокласники Гриша Ковальський (ліворуч) та Ваня Луцков повідомили старшим про трагедію
 

Батько навчив робити штучне дихання
- Ми пізніше виходимо з школи, бо більше уроків, - каже старший брат потерпілого хлопчика 15-річний Ярослав. – Коли проходили в центрі села, почули якийсь крик, потім побачили заплаканого Гришу.
Ярослав разом зі своїми товаришами – Миколою Русаковим, Валерієм Вусиком та Віталієм Кобріним допомогли жінці, яка весь цей час, стоячи навколішки, тримала дитину, витягти малого з криниці. Женя не говорив, ні на що не реагував. Лице було настільки посинілим, що навіть брат не міг упізнати його.
- Я хотів перевірити пульс, але на руці не міг знайти, а на шиї ледве відчувалися слабенькі удари, - каже Ярослав.
Поки друзі Ярослава по мобільному викликали швидку допомогу, він поклав брата долілиць, зробив декілька ударів по спині і з рота потекла вода. Потім повернув на спину, розстібнув одяг і приступив до масажу серця. Цього його навчив батько Андрій. Він, як і мама, працюють фельдшерами у селі. Хлопцеві страшенно хотілося, щоб у ті хвилини тато був поруч. Однак його мобільний не відповідав. У селі є місця, де відсутній зв'язок.
У перші хвилини результату від масажу не було. Тільки через чотири-п’ять хвилин брат застогнав. Тоді Ярослав взяв його на руки і поніс у приміщення магазину. Продавщиця дала пляшку з горілкою і він розтер тіло малого. Хтось з дорослих приніс ковдру.
- Женя тільки стогнав, - каже Ярослав. – Не сказав жодного слова. Але найбільше мене налякало, що з рота почала виділятися піна. Я знав, що це може бути від набряку легенів. На щастя, швидка допомога приїхала дуже скоро. Добре, що в Браїлові є дільнична лікарня. Малому надали першу допомогу і відвезли у Жмеринську районну лікарню.

Три доби в реанімації
Лікар-реаніматолог Жмеринської районної лікарні Володимир Мірлас каже, що хлопчик поступив з порушеннями свідомості, він не реагував ні на слова, ні на жести. У нього також був порушений серцевий ритм і дихання. До цього призвело переохолодження організму. Саме такий діагноз виставили лікарі. У воді він провів майже півгодини. У реанімації йому надавали допомогу три доби. Зараз Женю продовжують лікувати в домашніх умовах.
У Дишкантюків п’ятеро дітей – четверо хлопчиків й одна дівчинка. Найменшому Петрику не виповнилося ще й двох років. У Потоках дуже гарно відгукуються про цю сім’ю. Тринадцять років Андрій і Надія працюють фельдшерами. Дуже уважно ставляться до хворих. Приходять на допомогу у будь-яку пору дня чи ночі. Прикро, що не мають можливості поліпшити побутові умови. За власні кошти придбали невеликий будинок на дві кімнати, кожна з яких не більше десяти квадратних метрів. Кажуть, на зарплату сільського медика на більше не розженешся. Дишкантюки ні на кого не нарікають. Місцева влада могла б подбати про житло для сім’ї медиків. Тим паче, що працюють вони на совість, що підтверджують місцеві мешканці.

після пригоди над копанкою з'явилося риштування для накриття