У Вінниці мати свідчить проти дочки заради її дітей

Вінничанка Наталя Бабійко хоче відібрати дітей у своєї дочки за її жорстокість. Мати, яку можуть позбавити прав на дошкільнят, каже: її оббріхують. Для Насті ціна питання - трикімнатна квартира. Для її матері – майбутнє її онуків у нормальних сім’ях. До рішення суду опікунська рада забрала дітей від матері

Цим хлопчикам лише три та чотири рочки, а вони вже знають, як сидіти самим удома, спати на підлозі, і який смак у пива. Це розповіла бабуся маленьких вінничан, яких на початку лютого забрали з квартири на Вишеньці у дитячий притулок «Добро». Їхню дев’ятимісячну сестричку теж забрали від мами. Все - за заявами їхньої бабці Наталі Бабійко.
- Випадково працівниця служби захисту дітей прийшла до нас, коли діти були самі вдома, побиті, спали на підлозі. Вони на одежі лежали. Біля кожного була мисочка, - каже 56-річна Наталя Бабій, мешканка трикімнатної квартири в будинку №40 на вулиці 600-річчя. – Настя дітей самих лишила, а сама поїхала до чоловіка в село миритися. І не один раз було таке, що вона кидала дітей. Каже, на годину йде, а пропадає на добу... Цього разу так співпало, що комісія прийшла якраз у такий момент, що все це застала.
Ходять по смітниках
Наталія Бабійко живе у перегородженій навпіл квартирі. У другій половині – її 26-річна дочка Настя і батько її трьох дітей. Донедавна у квартирі мешкали і діти подружжя - поки їх не забрали у дитячі будинки. Торік медики завезли в «Будинок малятка» хвору двомісячну дівчинку. Їй тепер дев’ять місяців, але дитина й досі там. На початку цього місяця у супроводі міліції доставили у притулок «Добро» двох синів Насті і Віктора. Хлопчикам - три та чотири рочки.
- В їхній частині квартири - мотлох, який її чоловік приносить зі смітника, - каже Наталя Бабійко. – Вони ходять вечорами, смітники перебирають і зносять все додому. Дочка - інвалід дитинства по зору. Чоловік її з села Шаргородського району. В нього ціль така – тут прижитися. Я його виселила рішенням суду, але він все одно тут. Каже, має право, бо тут його діти. Добре. Я дала їм шанс виправитися, але цього не сталося. Вони п’ють, дітей б’ють. Настя стає злобною. Вона не хоче змінитися. Якщо ти не хочеш змінитися, значить, не повинні пропадати твої діти.
Страшний суд
Бабуся хоче через соціальну службу та міліцію позбавити батьківських прав свою дочку. Каже, вже зробила так двічі. Допомогла першого сина Насті, якого вона народила у цивільному шлюбі в 17 років, лишити його батькові. Хлопчика зараз виховує він. Ще свідчила бабуся на суді, коли позбавляли її дочку прав на другу дитину. Дівчинці зараз шість з половиною років. Її у три роки вдочерила заможна сімейна пара. Спеціально перебралася жити у Вінницю, щоб взяти дитину з дитячого будинку.

- Мені кажуть: викидаєш дітей. А як би ви вчинили, якби опинилися з дітками у киплячому котлі? Самі б вистрибували чи дітей викидали? Моя квартира – це киплячий котел, - каже жінка. – Вони пропили дитячі гроші, декретні. Мобілок собі накупили і пили не просихаючи. Вона народжує дітей ради грошей і тримає цим чоловіка. Чоловік, коли нап’ється, ще тримається на ногах, а вона там лежить. І діти з нею зачинені. Буває, випустить інколи цих двох хлопчиків на мою половину. Але в більшості випадків я через перестінок слухаю, як вони плачуть. Це страшний суд.
Дітей годує потайки
Бабуся розповіла, як раз застала меншого хлопчика самого вдома, коли він спав на підлозі біля відчиненого балкону. Старшого лишали прив’язаним мотузкою до манежу. Бачила, як діти блювали після допитого за батьками пива чи чогось міцнішого. Потай бабуся клала їм на трюмо їжу, щоб з’їдали швиденько, поки мама не бачить. Бо їхні звичні харчі – каша, заправлена «мівіною» та кишковим жиром...
- Коли Настя протверезіє і побачить, що я дітей годую, то в нас по хаті все летить, з вікон їжа викидається. Вона говорить, що не може кращого дати, тому діти повинні їсти те, що є, - говорить Наталя Бабійко.
Облаяла всіх і пішла
Проблему цієї родини і дітей, які так зростають, добре знають у міліції та в службі захисту дітей. У вівторок, 21 лютого, опікунська рада вирішила тимчасово лишити синів Насті у притулку – до рішення суду. Реакція матері була емоційною – облаяла всіх і пішла.
- У неї це генетичне. В неї батько був некерований, - каже Наталя Бабійко. – Ми з ним розлучилися, коли дочці було півтора місяця. Настя, коли підросла, почала спілкуватися з неблагополучними сім’ями. Їй сподобалося там. Вдома контроль, а там контролю нема. І дитина вирвалася з квартири, як джин. Куди я тільки не зверталася, ніхто допомогти не зміг. З’явилася установка: «мама погана». Зараз дочка часто іде битися зі мною, коли напивається. Я ховаюся в своїй кімнатці - сім квадратних метрів. Викликаю міліцію. Тепер дорога до нас відома всім працівникам міліції.
Бабуся каже, що іншого виходу, як відібрати дітей у такої матері, вона не бачить. Говорить, що не може сама доглядати за малими через свій вік і ненадійний стан здоров’я. Тим більше, що жити після цього в одній квартирі не вийде. Буде ще гірше.
«Їй не можна мати дітей»
- Нехай живе своїм життям, без дітей, - каже мати Насті. - Їй не можна мати дітей, бо вона жорстока. Її діти народжуються, щоб страждати і вчитися у мами тому, що є. Двох старших дітей Насті я допомогла відібрати у неї. На суді все сказала, як є. І про менших хлопчиків скажу. Нехай мої онуки будуть двірниками, але чесними двірниками. Тюрми для них є, але я не хочу, щоб вони там опинилися. А через два-три роки вже буде пізно щось міняти – діти опиняться під ворітьми. Я хочу десь їх зараз прилаштувати, щоб знати, де вони, і допомагати тим сім’ям, які їх всиновлять.
- Я провідую старшенького, - продовжує бабуся. – Він каже, що пам’ятатиме мене, коли помру. Тулиться до мене і говорить: «Я так хочу прийти додому, щоб мене зустріла мама. Нехай вона буде нерідна, але мама. І щоб потім папа з роботи прийшов...» Дуже це тяжко. Тому я думаю, якщо я не можу дітям дати нічого, то нехай інші це зроблять. Біля Насті вони будуть кипіти в цьому котлі. Нічого потрібного не отримають.
«Вона хоче дітей сплавити, щоб вони не мали права на квартиру»
А Настя розповіла свою версію проблеми. Каже, дітей не лишала самих надовго, не била і не пила. Мовляв, мати її оббріхує. А не вживаються вони разом через те, що не можуть поділити спільні 35 квадратних метрів.

- Всі адмінки, які на мене складалися, по її милості, - каже на матір Настя. - Не знаю, як вона з дільничним домовилася. Він мені сунув папірець, каже: «Підпишеш - і вільна». Я читати не можу, думала, що пояснювальні підписую... Те, що у нас з матір’ю кровна війна, - це за квартиру. Я хочу її приватизувати і розміняти, а вона не хоче. Я просила: давай приватизуємо тільки на двох, на тебе і на мене, без дітей, за мій кошт. Вона теж так не хоче.
Про синів мати каже, що лишала їх самих, коли треба було вийти, але ненадовго. В той день, коли комісія застала дітей зачиненими, подружжя поїхала в село. У Тиврівський район. Ключ від квартири з дітьми, каже Настя, вона лишила сусідці, щоб наглядала.
Про випадок, коли одного з хлопчиків застали самого вдома прив’язаним, його мама пояснила: це бабуся прив’язала дитину, коли її вдома не було, щоб сфотографувати і занести знімки у прокуратуру.
- Вона не хоче дітей собі залишити, - каже дочка Наталі Бабійко. - Вона хоче їх відправити в дитячий будинок, а потім підшукати їм сім’ї і сплавити. Щоб вони виписалися і не мали права на квартиру.
- Моя мама вважає, що я погана мати, - говорить 26-річна Настя. – А вона добра мати? Я все життя мріяла, щоб у мене був батько. Я прізвище його зберегла, хоча бачила його тричі в житті. Я в Херсон їздила до нього з чоловіком. Він знає мого чоловіка і гарної думки про нього. А з нею в нас бійки, бо вона називає його бомжем. Я не витримую і можу її за барки схопити... Звісно, діти в кімнаті граються і все це чують і бачать.
- Малий мені каже, коли баба йде: «Папа, ховайся», - говорить Віктор.
- Так, попереджають, - додає Настя. - Чого я повинна свого чоловіка ховати у ванній кімнаті, коли він купається? Тому що тут моя мама бігає?
Чому ж подружжя не хоче жити в селі, де має хату батько дітей? На це глава сімейства каже так:
- Там немає умов. Треба, щоб Настя якось домовилася з тещею про обмін, і все. Інакше нічого не буде.