Її величність Брехня (Роздуми тернополянина)

Епоха горбачовської гласності породила в масах людей п’янке відчуття волі, одним з головних складників котрого була можливість чути й говорити правду. Без огляду на “керівну й спрямовуючу силу” та її всевидячі очі та скрізь розставлені вуха.

Без остраху, що назавтра тебе викличуть “куди треба” задля дружньої бесіди, а заразом - і задля настанови про те, що слід, а що не слід (задля власної ж безпеки) говорити. “Волі! Свободи! Правди!”, - лунало на велелюдних зібраннях, і здавалося, що повернення у морок суцільної брехні вже не буде. 

Е ні, любі друзі, заждіть. Чи не забагато ви хочете - отак одразу та й без брехні? А керувати вами хто буде? Біблійні праведники? Херувими з крильцями за плечима? Безкорисливі ідеалісти? Ні - на чолі вашого ста…, вибачайте, громади стануть практичні, метикуваті люди, які добре знають, що, кому і за скільки. Від кого, що і за скільки. Де, з ким, проти кого і як. Так само і у першій-ліпшій тихій провінції: є офіційна, виставлена "на вітрину" політика, прикрита фальшивими заявами і гаслами, і є група (зграя, кодло - називайте як хочете, українська мова багата на синоніми) спритних ділків, які реально правлять, “рєшают праблєми”, “дерибанять” землю і т.д. Ви ж, шановні, відпустіть козацькі вуса та й поголіть голови - зручніше буде вам на ваші вуха локшину вішати. Бо ж брехня залишилася. Залишилася як спосіб життя, як умова, без якої - ні кроку.

Брешуть усі: ліві та праві, ліберали й радикали, біло-сині й помаранчеві. Брешуть політики і "чисті" господарники. Брешуть, на жаль, колеги-журналісти, поступаючись сумлінням задля ситого і комфортного існування. Хоч катуйте, ріжте, не можу повірити в об’єктивність і незаангажованість наших акул пера і мікрофона - поливати когось багнюкою вони здатні, лише спершись на якусь стіну у вигляді політичної чи бізнесової противаги. А погляньте, як змінилося ставлення у народу до тих, хто сім років тому запалював маси на Майдані своєю риторикою. А причина все та ж і до болю знайома - кричуща невідповідність слів і діл. Правила політичних ігрищ, в основі яких лежить та сама брехня, змушують підлаштовуватися учорашніх кумирів.

І водночас уся ця галаслива братія б’є себе у груди і клянеться, що “денно і Ночно” дбає про народ України. А чи не чесніше було б просто сказати отому народу: “Шановні співгромадяни! Зараз такий час, коли кожен передусім змушений дбати про власну шкуру. Держава та її інститути - це фікція, створена про людське око для того, щоб мати пристойніший вигляд в очах решти світу. Вони нездатні захистити вас від тотально скорумпованого чиновництва, зубожіння, бандюг з виголеними черепами. Так що, шановні, давайте собі раду, як можете. І не ображайтеся”.

Якби моя воля, я заборонив би чиновникам усіх рівнів вживати слова “народ” і “Україна” подібно до того, як у далекому дитинстві моя старенька бабця легенько била мене по губах за недоречне згадування імені Божого. Інакше просто потонемо у брудному потоці демагогії та словоблуддя. Інакше завжди нами правитиме її всесильна величність Брехня.

Ігор ДУДА