Коли дитина - авто без гальм, треба вміти їй допомагати. Поради фахівців з Тернополя

- Майже всі діти - жваві, непосидючі, часто неуважні, - каже голова "Спілки батьків дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності "Дзвіночки" Наталія Міхеєва. – Але цих малюків людина, знайома з даною проблемою, відрізнить по очах.

Дітки, в яких фахівці діагностують ГРДУ, тобто гіперактивний розлад з дефіцитом уваги – як авто без гальм, тож вони здебільшого поводяться нетипово у звичних для інших ситуаціях. І їхні батьки постійно чують зауваження сторонніх.

- Це дуже складно весь час чути, їдучи в тролейбусі: "Що ви за мама? Як дитину виховуєте? Невже він чи вона не може посидіти спокійно тих 15 хвилин?" А цим дітям часто справді важко їхати у транспорті, - пояснює пані Міхеєва. – Причому не розуміють цього як пересічні громадяни, так і освітяни, навіть деякі медики.

Подібний діагноз ставлять усе частіше
Такі діти, за своєю природою, змалечку не просто активні, а надмірно. До того ж, вони надто імпульсивні – діють під впливом своїх бажань і почуттів, не встигаючи подумати про наслідки своїх вчинків і правила, прийняті у суспільстві.

- Моя шестирічна донька, наприклад, не може навіть спокійно сісти і поїсти, - описує жінка те, що спостерігає щодня. – Вона лише візьме ложку борщу до рота і вже стає з крісла, щоб чимось побавитися або її зацікавило те, що відбувається за вікном. Потім вона знову повертається до тарілки. За мить – біжить в іншу кімнату, бо про щось згадала. Дитина просто не може зосередитися на одній справі і довести її до кінця.

Також гіперактивні діти мають труднощі з тривалим зосередженням уваги на чомусь, що є для них малоцікавим, як от: шкільний урок чи виконання домашнього завдання. І причина – не у браку дисципліни чи виховання. Йдеться про один із найпоширеніших поведінкових розладів. Причому подібний діагноз останнім часом дітям ставлять частіше.

- Цей розлад має багато назв і синонімів – мінімальна мозкова дисфункція, синдром психомоторної розгальмованості, гіперкінетичний розлад та інші, - пояснює Наталія Міхеєва. – Насправді ГРДУ зумовлений незрілістю певних зон головного мозку, які відповідають за функцію контролю над поведінкою, а саме - за здатність тимчасово "пригальмовувати" свої бажання, почуття, щоб зупинитися і подумати про можливі наслідки своїх дій, узгодити їх із соціально прийнятими правилами, бажаннями та почуттями інших людей і тоді діяти адекватно до ситуації.

У дітей із ГРДУ ця гальмівна, контролююча та організаційна функція лобної ділянки кори головного мозку не розвинена відповідно до віку. Внаслідок цього, як каже наша співрозмовниця, їхня поведінка часто є проблемною. Відтак це позначається на стосунках із батьками, здатності успішно навчатися у школі, перебувати в колективі ровесників. Власне, й самі діти від цього страждають, бо відчувають свою "інакшість".

Цей розлад треба вчасно діагностувати
- Утім, дітям із ГРДУ можна допомогти! – переконує жінка. - Сучасні методи психологічної допомоги та медикаментозної терапії, грамотно застосовані у тісній співпраці з батьками та педагогами, можуть суттєво зменшити поведінкові проблеми дитини, допомогти їй повноцінно розвиватися та реалізувати себе у суспільстві.

Натомість, якщо сім’ї та дитині не надати належної допомоги, то з віком проблеми у неї можуть лише зростати і її повноцінне доросле життя та самореалізація можуть опинитися під загрозою, наголошує тернополянка.

- Найпершим і найважливішим кроком у допомозі дитині є вчасна діагностика ГРДУ, а також освіта батьків щодо причин та проявів цього розладу та ефективних способів допомоги, - каже Наталя Міхеєва.

Щонайменше у 3% дітей шкільного віку діагностують ГРДУ. Аби батьки вчасно зверталися до спеціалістів, необхідно проводити просвітницькі акції щодо цієї проблем. Потрібно сприяти якомога активнішій соціалізації малечі, яка живе із ГРДУ.

- Так, міський центр соціальних служб для сім'ї та молоді запрошував наших дітей на вистави у театр. Ми святкували і Новий рік, і свято Миколая, - розповідає вона. – Деякі діти тоді вперше потрапили у театр. Просто батьки побоювалися їх туди вести. Вони не знали, як себе діти там поведуть, як реагуватимуть оточуючі.

Врешті експеримент перевершив сподівання – у "своєму" середовищі діти, не відчуваючи пресу з боку оточення, поводилися цілком адекватно. І батьки отримали від цього не менше позитиву, ніж малеча. Варто згадати, що у "Дзвіночки" також вступають батьки, дітям яких поставили діагноз аутизм - вроджене психічне захворювання, що характеризується нездатністю хворого до взаємодії із зовнішнім світом. Такі дітки уникають спілкування. Будь-яке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів сприймають як трагедію. Втім, і цій малечі, як пересвідчилися тернополяни, спільними зусиллями вдається допомогти. Є в організації і батьки діток, які мають порушення чи затримку у психомовному розвитку.

Емоційні реакції не відповідають віку
Якщо батьки і фахівці об'єднають зусилля, врешті дитина із ГРДУ може піти вчитися у звичайну школу. Але саме мамам і татам належить працювати на цей результат посилено.

- Особливо це стосується випадків, коли дитина відстає у мовному чи загалом розумовому розвитку, - наголошує жінка. – Якщо мама на перше місце поставить каструлі та вирішення лише побутових проблем, прогресу чекати марно. Адже йдеться про важку, просто титанічну роботу – щохвилини, щодня.

Вчасна діагностика ГРДУ дає дитині шанс успішного старту в житті, додає співрозмовниця. Аби зрозуміти, чи дійсно у вашої дитини – ГРДУ, позначте галочкою на малюнку угорі пункти, що свідчать про наявність основних симптомів цього поведінкового розладу.

- Річ у тім, що емоційні реакції у цих дітей не відповідають віку. Наприклад, якщо здорову шести-десятирічну дитину образили, то її реація буде відповідна до образи, - пояснює пані Міхеєва. – Натомість у малечі із ГРДУ такі "гальма" не спрацьовують. Вона емоційно реагує, як набагато молодші діти. Саме через це дитина не може тривалий час заспокоїтися. Це схоже на величезний вибух емоцій.

До речі, як каже Наталя Міхеєва, в даному випадку без медикаментозного впливу не обійтися. Медики зазвичай призначають трави, гомеопатичні ліки, психотропні препарати. Заспокоюючі, до речі, дітям із ГРДУ – протипоказані.

Не наголошуйте на негативі
Батькам, які мають гіперактивну дитину, Наталія Міхеєва радить не наголошувати на якійсь негативній рисі малечі, а шукати те, за що дитину можна похвалити – якийсь талант, наприклад, схильність до малювання чи іншої творчості. Насправді, попри проблеми із поведінкою, діти із ГРДУ дійсно проявляють особливі здібності до діяльності в окремих сферах, наприклад, у мистецтві.

- Бувало, мама помічала, що дитина гарно малює, - додає жінка. – Вона заохочувала малечу до творчості, постійно повторюючи: "Ти у мене такий талановитий! Ти так гарно малюєш!". Врешті це позитивно впливало й на інші сторони розвитку дитини. Квіти, як відомо, треба постійно поливати!

Відтак пані Міхеєва застерігає батьків – не піддавайтеся на вмовляння таких "фахівців", які обіцяють за 10 сеансів вирішити всі проблеми, які є у дитини. Інакше, як видурюванням грошей, на її думку, такі заяви назвати неможливо.

- Батьки мають знати – дорога до порятунку їхньої дитини - довга, але вона точно приведе до позитивного фіналу, - додає Наталя Міхеєва. – Причому особливо важливою є участь батька. Його увага також дуже важлива для дитини. Тато зазвичай жорсткіший і вимогливіший, і це теж дає позитивний ефект.