На Тернопільщині психічно хворих переселяють із монастиря

Три кімнати психоневрологічного інтернату у Краснопущі перетворять на чернечі келії. А двадцять підопічних перевели з древнього монастиря до нового, нещодавно віремонтованого будиночку неподалік.

Втім у стінах монастиря залишаються ще близько 50 чоловіків з психоневрологічними недугами. Вони живуть у колишніх келіях монастиря збудованого на початку століття. Там вузькі темні склепінчасті коридори а стіни товщиною метр місцями протікають.
Решту 50 підопічних інтернату теж планують перевезти у відремонтовані будиночки. Однак коли це буде чиновники не кажуть.
- У будинку окрім ремонту встановили ще й індивідуальне опалення, замінили вікна та сантехніку, - каже голова обласної ради Олексій Кайда. - На ремонт цієї споруди витратили 200 тисяч гривень. Я буду наполягати на тому, аби виділили додаткові кошти для ремонту наступних корпусів. У двох корпусах ще потрібно зробити капітальний ремонт, і у одному поточний. Орієнтовна вартість робіт — це близько пів мільйона гривень. А держава таких грошей не дає. Держава профінансувала утримання цього закладу лише на 68 відсотків. Але одне приміщення ми точно профінансуємо.
Втім коли це відбудеться Олексій Кайда відповісти не зміг. Втім запевнив директора, що незважаючи на чутки, закривати інтернат не будуть.
Підопічні інтернату, яких перевели у нові кімнати тішаться своїм новим житлом. Адже тепер живуть у чистих, теплих та світлих приміщеннях.
- Ось подивіться, тут навіть комп’ютер є! - показує підопічний інтернату Микола Саренко. - Ми тут ігри граємо. Кажуть що скоро інтернет проведуть. А у кімнатах і телевізори є. У тому корпусі теж бути, але тут у кожній кімнаті.
У кімнатах в цьому корпусі стоїть по 6-8 ліжок. Однак інтернатівці кажуть що їм не тісно.
З нового корпусу йду до храму, який ділить приміщення з інтернатом. Дорогою розмовляю з місцевим жителем.
- Дивно так, за цілу зиму дорогу не розчистили ні разу, - каже він. - а зараз прогорнули гарненько — спеціально до приїзду голови. А отець щонеділі на ниві через замети на службу їде.
Всередині отець Степн Романик, настоятель храму.
- Людей вже виселили а кімнати нам ще не передали, - скаржиться отець. - Та й витратили на ремонт 200 тисяч. На що тут тратити гроші? Мабуть значна частина пішла на чиїсь приватні потреби. Якщо справді приміщення передадуть церкві, плануємо зробити реколекційний центр. Церква має бути поряд з таким закладом, але ж не в тій самій будівлі.
Заходжу у головний корпус інтернату. Мене обступають люди які живуть тут. Багатьом по двадцять з лишком років. Однак є і старші.
- Я тут три місяці, тут тяжко дуже, - скаржиться чоловік у подертій сорочці. - Б’1ють мене. І санітари, і хлопці-сусіди. З палат виходить ще більше чоловіків. Один з них у костюмі царя — на свята чоловіки робили вертеп, однак костюми їм так сподобалися, що вони їх носять і зараз.
- Чи я хочу у новий корпус? Я хочу взагалі геть звідси. Хочу додому, - каже чоловік.