— Коли одного дня у Черкасах я зняла трубку телефону, то, ще не чуючи голосу, відразу зрозуміла, що це Сашко, — втираючи сльози, розповідає Лариса Тихонова. — Жодна мати свою дитину з власної волі не залишить…
Поговорити із жінкою ми змогли 13 травня під час “Шоу RIA”. Олександрові Башті тоді вручили золотий зливок як одному з найактивніших дописувачів на сайті 20minut.ua.
Вітала його на стадіоні нарешті об’єднана родина. Напередодні у Тернопіль усього на кілька днів приїхали мати Олександра — Лариса Тихонова з молодшою донькою Ольгою і внучкою Настею — донькою старшої доньки Олени. На жаль, сама Олена приїхати не змогла через проблеми на роботі.
Знайшла старша сестра
Найважче матері через те, що її не було поряд із сином, коли ста¬лася трагедія, яка посадила Олександра в інвалідне крісло. Нагадаємо, за освітою пан Башта — транспортний льотчик.
— Я нічого не знала, абсолютно, — витирає сльози жінка. — Так склалося життя. Цього не змінити. Але зараз стільки почуттів, стільки емоцій! Навіть розповідати важко. Я тут уже два дні і не спала жодної хвилини. Однак у душі нарешті запанував спокій. Мені так добре! Відчуваю, що між мною і Сашком — щось таке тепле-тепле…
До речі, всі нарешті зрозуміли, чию вдачу отримав у спадок Олександр Башта. Він — копія своєї матері, причому схожість у них — не лише зовнішня. Ця 70-річна жінка приїхала з Черкас у Тернопіль власною легківкою “Жигулі”, причому сама нею і керувала. Одяг — у спортивному стилі, на ногах — кросівки. Така собі ідеальна американська бабуся-живчик.
Ледь не літали всі від щастя
Олександр Башта також сьогодні ледь не літає від щастя. Адже його мама жива і нарешті переступила поріг його садиби. Чоловік каже, що лише тепер починає розуміти глибину драми, що сталася колись у його родині. Втім, він нікого не звинувачує — що було, те вже минуло.
— Я вдячна доньці, що вона була дуже коректною, коли готувала нашу зустріч, — додає жінка. — Адже Оленка хвилювалася. Вона не знала, як Сашко мене зустріне. Але ви собі навіть не уявляєте, якою щасливою вона і ми всі нині почуваємося!
Обидві доньки пані Лариси знали, що у неї був син, але більше — жодної інформації. Мати не робила спроб шукати Олександра не тому, що не хотіла. Каже, що боялася, аби наразити на небезпеку доньок.
— Тепер у мене двоє онуків! — радіє пані Лариса. — Вчора телефонувала Олена з Черкас. Хвилюючись, запитала: “Мамо, скажи одним словом — тобі добре?”. Звісно, я відповіла: “Так!”. Тоді вона сказала: “Мамо, я — найщасливіша…”.
Мати, зустрівшись із уже дорослим сином, помітила, що у них — чимало спільних рис.
— А найголовніше — він, як і я, живчик по життю, — додає пані Лариса. — Він навіть недавно сказав, що засумнівався, що на 100% є Баштою. Каже, що багато у ньому і від Тихонових. Ми навіть на деякі питання однаково відповідаємо. Це Ірина помітила — дружина Сашка. Так, між нами є зв’язок. Це відчутно і дуже приємно…
До речі, Лариса Тихонова у 90-ті не раз проїжджала повз Тернопіль, прямуючи на торговиці до Польщі. І навіть не здогадувалася, що саме у цьому місті живе її син.
— Я об’їздила всю Україну. Черкаси — дуже затишне місто. Сприяє цьому розташування — на березі Дніпра, — розповідає жінка. — У Тернополі я ще далеко не все бачила. Так, ваш Став чарівний. Але я помітила дуже значні контрасти між старим і новим. Стару забудову ви намагаєтеся осучаснити, не зберігаючи її колориту, але сучасного стилю бракує...
У захваті мати й від садиби Башт, що у “Кутківцях”. Вона каже, що не може зрозуміти, як вони змогли і дім збудувати, і обійстя так обжити. Адже таке нині й не кожному здоровому до снаги, а Олександр — інвалід І групи.
До слова, 14 травня вранці гості поїхали додому. Уже телефонува¬ли, що доїхали успішно.
— Кажуть, що збираються до Тернополя вдруге. Старша сестра хоче зі мною побачитися, — каже Олександр Башта. — Чи я поїду до Черкас? Та, напевно, хотілося б подивитися, як вони там живуть і на саме місто. Але чим мене ще у цьому житті можна здивувати?
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 17 від 24 квітня 2024
Читати номер
Anonymous
Anonymous
Anonymous
Anonymous
Anonymous reply Anonymous