Тернополянка Анна Гоцуляк "оживляє" пляшки, електролампочки та валізи

Пляшки, горнятка, електричні лампочки, сумки і навіть старенькі валізи оживають у тернополянки Анни Гоцуляк. Їй подобається “наповнювати життям” звичні та буденні предмети. Серед нових захоплень - ляльки, які вона шиє на машинці. А ще вона почала малювати на склі портрети друзів та дітей.

Анна Гоцуляк закохана в українські традиції. Вона із задоволенням одягає вишиванку, віночок та крайку. Каже, що має вишиванку-оберіг, яка дісталася їй від прабабусі. Ще дівчина захоплюэться народними танцями, вивчає українські звичаї та філологію.

- Ти маєш велику колекцію розписаних пляшок. На кожній окремий малюнок та історія - осінні дерева, веселка, закохана пара на лавочці... Коли виявила в себе талант до малювання, чому почала розмальовувати пляшки?
- У дитинстві я розмалювала фарбами у квартирі всі стіни та розетки. Що може бути добрішим, світлішим, веселішим та ніжнішим, ніж сонце? Саме його у різних варіаціях малювала всюди. Мріяла стати художницею. А найулюбленішою фарбою тоді у мене була біла - адже вона схожа на молоко!.. У дитинстві я багато малювала. І тепер розмальовую все, що потрапляє до рук. Сюжет придумую сама - нецікаво копіювати у когось, якщо у власній голові стільки ідей!
Пляшки почала розмальовувати три роки тому, під час епідемії грипу - вдома нудилась на карантині. Тоді це заняття мене розважало. Але тепер захопилась іншим. Вітражними фарбами малюю портрети друзів на склі. Виходить дуже цікаво! Усі портрети - кольорові та сонячні.

Пригощає цукерками дітей та дорослих
- Якось ти розповідала мені про ритуали, яких дотримувалась у дитинстві...
- У мене їх було чимало. Я вірила, що домашні тапочки - найкращі друзі, тому, щоб вони не посварились, ніколи не розкидала їх. Вони у мене завжди бути поруч один біля одного. Подобалося збирати цукерки, а потім роздавати їх. Зараз також ношу в кишенях цукерки, якими пригощаю дітей і дорослих. Не знаю людей, які не тішились би солодощам! На обличчі у них одразу з’являється посмішка.

- У тебе є валіза, на якій напис “Щастя є”. Думаю, коли він у тебе в руках, трапляється чимало пригод...
- Ту валізу я тягала минулого літа на всі виставки та фестивалі. А знайшла її на горищі - то була валіза, яку в мандрівки брала моя бабуся. Тоді я хотіла розмалювати її, але часу для цього вже не мала. Тому в голову прийшла інша ідея: написати на ній “Щастя є!”. Люди, які бачили мене із цією валізою, запитували: “Щастя продається? А вам не важко нести щастя? Можемо допомогти!” Я із легкістю ділюся своїм щастям! Щасливими мають бути всі!

- Окрім малювання, ти ще захоплюєшся танцями...
- Я із задоволення ходила на народні танці вісім років, на які мене віддала мама. Подобалися і танці, і костюми, в яких ми виступали. Кептарики, віночки, червоні чобітки - я з нетерпінням чекала на кожен виступ. Вчитись танцювати не важко. Для мені складніше було у вісім років танцювати на підборах...
Ретро Тернопіль - на вітражах
- Чим займаєшся зараз?
- У гімназії, де навчаюсь, почала малювати для музею вітражі “Архітектура Тернополя”. Віднайшла гарну ретро-листівку Тернопільського замку, бо сучасний варіант його мені не подобається. На вітражах будуть вокзал, театр та Катедра.

А ще роблю іграшки для дітей. Коли маю вільну хвилину, лечу на горище, де в мене стоїть швейна машинка. До речі, у дитинстві я не гралася іграшками - мені було нецікаво. Я постійно читала - перечитала всю літературу, яка була вдома. Зараз вивчаю польську мову. Коли випадає нагода, їду до друзів у Польщу. Дуже комфортно почуваюсь у мистецькому Кракові.

- Які таланти у тебе ще “сплять”? Чого ти хочеш навчитися?
- Мені найлегше вигадувати та малювати вночі. Тому я заздрю тим людям, які навчилися спати три години в добу. Думаю, нові таланти я виявлю, коли навчуся керувати сном.
- Без яких речей не можеш обійтися?
- Не можу прожити дня без кави. П'ю навіть вночі. Дуже люблю каву по-віденськи. Хоча і експериментую - додаю або молочко, або мед, або корицю. Для мене кавопиття - певний ритуал. Маю кілька джезв, в яких заварюю каву. У кожній - інший смак. Кавоманкою була моя бабуся. Від неї у спадок отримала турку. А ще маю джезву з чорної глини, мідну без ручки та сучасну, яку подарували з Італії.
- Ти часто розповідаєш про свою прабабусю, у честь якої назвали тебе...
- Я ретельно збирала факти з її життя. Вона була унікальною жінкою. Знала напам'ять весь "Кобзар". Читала книжки українською, польською та німецькою мовами, але водночас не визнавала російської. Прабабуся мала аж дев'ять дітей. Вона мала щасливе життя, про яке я мрію також.
 

Розмовляла Анеля ПРОТАСЕВИЧ, 0-68-105-76-32
Біографія
Анна Гоцуляк народилася 10 серпня 1994 року в Тернополі. Навчалася у школі №9, тепер в Український гімназії ім. І.Франка. З 1998 до 2006 рр. відвідувала ансамбль народного танцю “Сонечко” при ПК “Березіль”.