Тернополянка їхатиме велосипедом 10 днів по 100 км

>Дорога туди має зайняти п’ять днів. Назад – стільки ж. Два дні тернополянка хоче побути у Києві. Вірогідно, зробить ще якісь зупинки, бо хоче оглянути монастирі та пам’ятки архітектури, які траплятимуться дорогою. Тому вся подорож триватиме приблизно 13-15 днів.
 

- Ні, мені грошей на квиток не шкода, - продовжує пані Ольга. – Просто подобається їхати, все роздивлятися, з людьми спілкуватися. Навіть коли машиною мандруєш, цього не зробиш. Я склала чіткий маршрут до Києва. Точно знаю, що хочу оглянути. Шлях назад ще до кінця не обдумала, бо хочу повертатися іншою дорогою. Планую заїхати у Білу Церкву. Думаю, день побути у Софіївці, аби всю красу там роздивитися.
Київ як мету своєї подорожі жінка обрала невипадково. У столиці нині живе і працює її старша донька Ольга, навчається – молодша Тетяна.
 

- Тетяна - спортсменка, - хвалиться мама. – Вона давно і серйозно займається сноубордингом. Донька навіть заявляє, що назад, до Тернополя рушить зі мною. Побачимо... Старша донька теж мене підтримує. Власне, я ніколи не заморочувалася тим, що раптом скажуть люди. Я все роблю так, як мені зручно!
 

За планом, туристка проводитиме щодня не менше семи годин на колесах. Єдине, що може вплинути на швидкість руху, - погода. Прогноз на наступні кілька днів не надто оптимістичний – місцями вздовж маршруту йтимуть дощі. Утім, пані Ольгу це не засмучує. Вона каже, що має плащ, який не промокає. До того ж, звикла до екстриму – вже не раз, їдучи велосипедом, змокала до нитки – і нічого. Та й у спеку, як вона каже, їхати набагато важче.

Компанію не знайшла

Тернополянка довго шукала компанію для мандрівки, бо не наважувалася пускатися у далеку дорогу сама. Але прийнятних варіантів ніхто не запропонував - комусь стиль мандрівки не подобався, у когось не складалося виїжджати після Пасхи.

- Чоловіки мого віку на велосипедах зазвичай не їздять, - посміхається співрозмовниця. – Натомість із попутниками молодшого віку я почувалася б некомфортно. Розраховую, що буде, як у приказці: “Язик до Києва доведе”. Я схильна спонтанно приймати рішення. Такий у мене характер…
 

Трафунків у дорозі жінка не боїться. Але звісно ж, прихопила із собою елементарні засоби захисту. Каже, що найкраще у разі небезпеки – у цьому вона вже пересвідчилася - допомагає звичайний свисток. Зрештою, туристка зовсім не має наміру когось провокувати. Удень мандруватиме. У темну пору відпочиватиме.
 

- Мій ангел-хоронитель постійно поруч зі мною. Я так і кажу: він сидить на кермі мого велосипеда, - додає туристка. – Маю карту. За нею чудово орієнтуюся.
 

Найзручніші пункти для зупинок жінка вже “прикинула”. До речі, місця для якихось пігулок у її багажі не знайшлося.
 

- Я взагалі такого не люблю. У разі чого – дорогою аптеки буду проїжджати. Я ж не пустелею їхатиму, - пояснює вона. – Важкий багаж – тяжче їхати. Головне – запчастини до велосипеда маю. Якби що – звертатимуся до людей, проситиму про допомогу.
 

Велосипед в Ольги Звенигородської – новий, американської фірми Trek. Придбала його жінка всього три-чотири місяці тому. Власне, тому й наважилася на таку довгу і складну мандрівку, адже, можливо, і бездоріжжям доведеться їхати.

Хоче побачити якомога більше цікавинок. Харчуватися туристка теж планує, купуючи продукти дорогою, переважно - у селах.
 

- Я дуже мало їм, - додає вона. – Причому у мене власний режим харчування. Вважається, що після шостою їсти не варто, а я якраз тоді маю апетит.
 

Спілкування з людьми – особлива сторінка і мета мандрівки тернополянки.
 

- Я хочу дізнатися, чим нині живуть українці, чого вони хочуть у житті, - каже Ольга Звенигородська. – Мене дійсно це цікавить. Тому я не обминатиму дорогою монастирі, будь-які храми, навіть кладовища. Там теж можна надибати чимало цікавого. Я це знаю. Не дарма ж нині вкладаю всі зусилля у те, аби створити у Тернополі на Микулинецькому кладовищі заповідну зону. Щось на кшталт того, що є в Чернівцях.
 

Жінка каже, що має чіткі принципи у житті. Через це свого часу ризикнула і кардинально змінила свій фах: за освітою вона – кравчиня, а тепер є швидше істориком чи краєзнавцем. Причому такий злам стався після 40-ка, коли наша героїня вийшла із декрету. Жінка доглядала внука, бо донька надто рано стала мамою, зробивши її бабусею у 36. Почалося все із громадських робіт, на які безробітну на той час пані Ольгу направили з біржі. Врешті ця праця і стала для неї основною.
 

- Як на мене, саме в тиждень після Пасхи, люди мають замислитися, чи так вони живуть, чи того прагнуть, - вважає тернополянка. – Відкинемо труднощі, політику і гроші. Для чогож ми насправді приходимо на цю землю? Це я і хочу почути від людей.
 

До речі, ми триматимемо постійний контакт із Ольгою Звенигородською. За можливості, подаватимемо звіт із фото про її подорож. Може, у такий спосіб ми зацікавимо ще когось велотуризмом, тож іншим разом із тернополянкою у мандри пуститься ще хтось.

Маршрут велотуристки
Тернопіль (старт – 17 квітня)
Дубно (через Кременець)
Корець
Новоград-Волинський
Житомир
Київ
* Шлях назад Ольга Звенигородська ще не обдумала до кінця. Повертатися жінка планує іншою трасою – через Білу Церкву та Умань, бо хоче побувати у Софіївці
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.