Тернопільські школярі гостювали в польських друзів

>
Цікаво, що в них усі дисципліни - разом, в одному підручнику: і читання, і математика, і природознавство. Його назва - “Відкриваємо себе”, - розповідає жінка. - Там зовсім інші підручники, ніж у нас. Вони нагадують наш класний журнал. За одним підручником вони навчаються у класі, за іншим, але значно тоншим - вдома. Причому останній - необов'язковий.

Канікули - лише у свята
Польські діти йдуть до школи у шість років. Навчаються до дев'яти класів, потім - професійна освіта. Шкільної форми немає.

У початковій школі - від першого до третього класу - не ставлять оцінок, - продовжує вчитель. - Канікули у Польщі - лише під час свят. Так, весняні тривають близько тижня і припадають на Великодні свята.
Нині у школі, де побували тернополяни, навчаються 800 учнів. Ще два роки тому, за словами директора, їх було 1200. Причина - зниження народжуваності.

Ми гостювали в 3-А класі, - каже учень школи мистецтв Віктор Матвіїв. - Жили біля школи, на базі стадіону. Там проводять різні міські змагання. В окремому крилі є готель, де зупиняються спортсмени.

Смакував суп на борошні
Щодня у шкільній їдальні для тернополян накривали “шведський стіл”. Від розмаїття наїдків розбігалися очі.
Найбільше запам’яталася польська страва “шурік” або “журик”, - додає школярка Олеся Мала. - Цей суп - дуже перчений, заправлений борошном. У ньому є картопля, шинкова ковбаса або м'ясо.

Тернополяни підготували виступ для польських школярів. Діти співали і розповідали гуморески.
Ми бачили, що їм цікаво. Коли я співала пісеньку, поляки підспівували: “ля-ля-ля”, - пригадує учениця першого класу Софія Пиріг. - Потім питали, чи я вмію писати. Коли я ствердно кивнула, вони наставляли руки - для автографа.

Концерт відвідали мер Косьцян і директор школи-хазяйки.
Також ми побували на екскурсії у резиденції екс-президента Польщі, - додає Віктор Матвіїв. - Інколи там зупиняються туристи. Доба коштує 800 злотих (1 злотий = 2,5 грн - прим. ред.). До речі, там же ми каталися на конях.
Підземна церква досі діє
Згодом тернополяни побували у Познані, відвідали Краків, а також вражаючі соляні копальні Вєлічки.
Історія Вєлічки бере початок ще в середньовіччі. Тоді цю місцину називали Велика Сіль, - розповідає Наталія Домбровська. - Дохід від продажу “білого золота” становив третину державної казни Польщі.

На глибині понад 300 метрів під землею - підземний лабіринт із безкінечними соляними тунелями та лабіринтами, розділеними важкими металевими дверима. Піший туристичний маршрут - завдовжки 2 км 200 м. Гостей ведуть максимум на глибину 135 м. Це – лише третій рівень копальні. Усього їх - дев’ять.

Спершу ми дуже довго йшли вниз гвинтовими сходами. Ніхто не очікував, що буде так довго, - пригадує вчитель. - Мама однієї з учениць була на підборах, то вже й не знала, чи йти далі, чи повертатися.
Шахтарі працювали цілими династіями. Фактично так і жили у копальні, бо підніматися нагору було важко. У роботі гірникам допомагали коні.

Не всі шахтарі видобували сіль, - додає Наталія Домбровська. - Одні її транспортували, інші - укріплювали камери та коридори, хтось робив вентиляцію або проводив воду.

У копальні Вєлічки на глибині 130 м є унікальна церква. Каплиця, яку спорудили на честь святої Кінги - доньки угорського короля і дружини польського князя, - діюча. Цю святу вважають покровителькою гірників.
Висота храму - 10 метрів, завдовжки він - 54, а завширшки - 15 метрів. Колись це була гігантська брила солі, - переповідає слова гіда Софія Пиріг. - Екскурсовод казав, що свята Кінга колись кинула каблучку на землю і наказала її знайти. Слуги, поки шукали той перстень, натрапили на великі поклади кам’яної солі. Власне, храмі - все із солі: люстри, лавки, статуї, вівтар. Лише опори та двері - дерев'яні.

До речі, людей, які відвідують недільну службу у підземній церкві, спускають ліфтом безкоштовно. Для туристів вхід - 20 євро. У Вєлічці навіть весілля можна відгуляти. Бенкетні зали вміщують сотню гостей.

Озеро, в якому не тонуть
Різьбити із солі надзвичайно важко, бо вона - крихка. Але в камерах і коридорах копальні тернополяни бачили багато пам'ятників польським королям, поетам і вченим.

Аби туристи могли уявити, як працювалося в копальні, в одній із камер розмістили фігурки казкових гномів, польською - “краснолюдків”, - каже Софія. - Вони наче сіль добувають, а потім вантажать.

У шахті весьчас стала температура - +15 градусів, додають мандрівники. Це створює мікроклімат соляного царства.

Там було велике соляне озеро. Нам казали: якби людина туди впала, то не потонула б. Її “врятувала” б сіль, - розповідає Віктор Матвіїв. - Чим нижче ми спускалися, то легше було дихати. У шахті облаштували навіть санаторії. Кажуть, у них можна вилікувати всі хвороби верхніх і нижніх дихальних шляхів.

Екскурсія підземним лабіринтом тривала близько двох годин. Група пройшла трохи більше 2 км. Туристи всюди помічали камери спостереження.

Коли ми пройшли півтора кілометра і трохи втомилися, зайшли у бар, де продавали солодощі та напої. Лампи там були і зверху, і по боках, навіть у долівці, - пригадує хлопець. - Нагору ми піднімалися ліфтом. Він їхав дуже швидко - 30 секунд і все!

На згадку про копальні школярі привезли сувеніри із солі, які придбали в підземній крамничці.
Ми з мамою купили соляну лампу, - розповідає Віктор. - Тепер вмикаємо її на ніч і дихаємо. Мій молодший братик, який раніше часто хворів, тепер почувається набагато краще.
Поїздка здружила учнів, батьків і вчителів. Вони жили як одна сім'я.

Було дуже весело, - пригадує Наталія Домбровська. - І хоча дорога була довгою - майже через усю Польщу, ніхто в автобусі не нудьгував. Тепер чекаємо поляків у гості.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.