У гостях у “західних” сусідів

Аби перенестися на декілька століть у минуле і “повоювати” з привидами, навчитися танцювати чардаш і стати на “ти” з однією з найкращих кухонь світу, не треба їхати далеко.

Хорошої компанії та гарного настрою достатньо для того, аби далека подорож нагадувала казку. А вина і гостинність наших найближчих сусідів лише додадуть відпочинку “родзинки”.

Особливо нам запам'яталося угорське містечко Дьор, яке заснували ще древні римляни. Воно - між двома столицями: Будапештом і Віднем, - розповідає директор турагенції “Мандри світ” Іванна Романська. -  Дьор нагадує наш Львів. Містечко - таке ж затишне і старовинне, з тисячолітньою історією за плечима, але його розміри - значно менші. Цікаво, що там сходяться три річки: Дунай, Раба і Рабка.

З води видно панораму
Гордість містечка - термальні води. Джерела б'ють з 2000-метрової глибини і мають температуру 67С. Завдяки унікальним цілющим властивостях їх згадували ще у середньовічних хроніках.
Ми купалися в відкритих і закритих термальних купальнях, - продовжує співрозмовниця. - На їхній базі створили аквапарк Raba Quelle Furdo. Там немає хлорованої води, лише термальна.
Хімічний склад води залежить від басейну. Особливо цікаво надворі, коли через контраст температур над головою утворюється “парова шапка”.
Мабуть, це єдині купальні, звідки, лежачи у воді, можна насолоджуватися панорамою старого міста. Вона - просто неймовірна! - ділиться враженнями жінка. - При цьому можна переходити з одного басейну в інший.
І лікування, і розваги
В аквапарку створені всі умови для найменших. На другому поверсі є ігрова кімната з басейнами та гірками для діток від двох років.
Незалежно від сезону, в Дьорі дуже багато туристів. Особливо - німців та австрійців, - каже Іванна Романська. - Вони приїжджають оздоровитися і відпочити в чотиризірковому готелі, що в колишньому монастирі. Звідти можна одразу переходити в купальні.
Угорці дуже дивуються, коли хтось хоче купити квиток в аквапарк лише на годину. Вони не розуміють, як можна все встигнути за такий короткий час. Адже це “2 в 1”: і лікування, і розваги. Вхідний квиток обійдеться дорослому близько 3,5 тис. форинтів. Це близько 12 євро. Час перебування у Raba Quelle Furdo - три години.
Мені сподобалося, наскільки жителі шанують свою історію і традиції, - додає жінка. - У місті на основі історичних документів відновлюють старовинні будівлі. Колись у Дьорі була синагога. Її відбудували, але зараз там - музей. При цьому не забули і про зірку, що була на синагозі.
Раптово “атакують” привиди
Сусідня Словаччина вразила мандрівників не менше. Адже за кількістю замків - як зруйнованих, так і вже відбудованих, ця країна займає перше місце у Східній Європі. Під охороною ЮНЕСКО там перебуває не одне містечко.
Цьому сприяє державна політика, - зауважує співрозмовниця. - Замок можна купити лише за 1 євро разом із землею, на якій він стоїть. Але неодмінна умова - інвестиційні проекти. Навіть перебуваючи в приватній власності, замок повинен залишатися туристичним об'єктом, там мають бути готель, ресторан або крамничка.

Та попри вражаючу кількість замків і палаців, Бойніцький замок - особливий. Інша його  назва - замок із привидами. За майже 900-річну історію він пережив і вбивства, і пожежі, і перебудови, і пограбування.
Переступивши поріг замку, ми одразу поринули в атмосферу казок, таємниць і загадок, - каже Іванна Романська. - Там усе наче оповите легким маревом легенд. І відрізнити, де реальність, а де казка, - неможливо.
Це - єдиний замок, де постійно тривають театралізовані дійства. Його історію Брозповідають у діях.
Все дуже захоплююче та яскраво, зі звуковими спецефектами і різноманітними декораціями. Наприклад, раптово може вимкнутися світло і тебе “атакує” привид, падає якийсь предмет або летить кажан, - пригадує наша героїня. - Те, що все - словацькою мовою, дрібниці. Нам, слов'янам, після другого залу все стає зрозуміло.

Влаштовують бал Жахів
Працівники музею розповідають історії про замкових привидів, запрошують у замок екстрасенсів і фахівців зі спіритизму, влаштовують шабаші і щорічний Великий бал Жахів. Відвідувачів у Бойниці - хоч відбавляй!
У кожній кімнаті відтворюють якусь легенду: про підступне вбивство, нещасне кохання або страту. Нерідко участь в таких сценках беруть і туристи.

Це як “друге дихання” для замку, - додає жінка. - У період “високих” туристичних груп - наприклад, літні канікули і новорічні свята - черга до каси просто довжелезна! Коли ми потрапили туди вперше, а це було на травневі свята, то простояли за квитками мало не пів дня! Але воно було того варте. Враження передати неможливо. Там наяву оживає кожна легенда.

Інтер'єр замку продумали до найменших дрібниць. Кожне приміщення і навіть поверх стилізовані по-своєму. Багато різьби, мармуру, кришталю й позолоти.
Охоронці, які стежать за безпекою у замку і недоторканістю витворів мистецтва, час від часу стають свідками дивних випадків. Вони запевняють, що вранці в коридорах замку з'являються напівпрозорі силуети, - продовжує тернополянка. - Якось один зі службовців навіть бачив віддзеркалення фігури в чорному тюрбані, полотнище якого спускалося на груди.
До речі, для дослідження приміщень замку не раз запрошували парапсихологів та екстрасенсів. Учені зафіксували наявність в будівлі гостей із потойбіччя. Проте ті - мирні і безпечні.

Дівчата-угорки танцювали з пляшками на голові
Знайомство з культурою “західних” сусідів туристи продовжили під Будапештом, у національному ресторані “Угорська чарда”.
І алея, яка веде до ресторану  і сам заклад зроблені в традиційному національному стилі, - розповідає Іванна Романська. - “Угорська чарда” нагадує нашу корчму. Всюди - старовинні побутові речі.
Офіціанти в національних костюмах зустріли туристів чаркою паленки - міцної, майже 40-градусної самогонки. Вона неабияк всім засмакувала.
Нам дуже сподобалася концертна програма. Дівчата танцювали з пляшками з вином на голові. Такого, крім Угорщини, немає більше ніде в світі, - продовжує жінка. - Нас вчили танцювати запальний чардаш. Це - їхній національний танець. Глядачі не просто сиділи за столами, їли-пили, а брали участь у дійстві.
Столи вгиналися від національних страв. Був серед них і гуляш. Поруч за столами сиділи люди з різних країн. Музики грали на скрипці. Для наших - “Червону руту”, для росіян - “Калинку”. Вони одразу визначали, хто звідки туристи.