Християнсько-арабський Ліван. Враження тернополянки

Це - моя перша подорож в арабську країну. Я не знала, чого чекати від Близького Сходу, - ділиться спогадами менеджер турагенції “Прем'єр Тур” Анастасія Мишалова. - Перед тим була лише у Європі - Чехії і Польщі,

Коли дівчина зійшла з трапу літака в Бейруті, її вразило тамтешнє повітря. Воно було тепле і зовсім не вологе. Кайф!
У цій невелика гірська держава на березі Середземного моря я провела десять днів, - каже тернополянка. - Жила в Бейруті, у сім'ї своєї подруги Олесі.
Там немає безпритульних
На сході та півночі Ліван межує з Сирією, на півдні - з Ізраїлем. З одного кінця в інший можна переїхати за годину. До громадянської війни 1975-1990 рр. країна процвітала і була фінансовою та банківською столицею арабського світу. Хоча більшість населення сповідували християнство. За це Ліван навіть прозвали “Близькосхідною Швейцарією”.
У 1975 р. там почалася друга громадянська війна між мусульманскою та християнською общинами, - продовжує Анастасія. - Вона тривала аж 15 років, зруйнувала економіку країни і забрала життя 150 тисяч людей.
У 2007-му виник новий конфлікт. Цього разу - у північному Лівані. Сутичку спровокувала перестрілка між урядовими військами і палестинською радикальною організацією Фатх аль-Іслам.  
Після завершення війни економіка країни отримала “друге дихання”, - додає співрозмовниця. - Сучасний Ліван - розвинута, багата на нафту країна з населенням близько 4 млн. Там немає жебраків і безпритульних.
Побачила в храмі мусульман
Це - єдина з арабських держав, де близько 70% населення сповідують християнство. Так склалося історично.
Я не очікувала, що в Лівані стільки християнських храмів. Один із найвідоміших - Матері Божої. Його видно з будь-якої точки нижнього міста Бейрута. Цей на вершині гори храм - дуже цікавий, - пояснює дівчина. - Він збудований у вигляді ребер Адама. Перед ним стоїть величезна скульптура Богородиці.
Коли Анастасія зайшли в храм, то не повірила своїм очам. Там було дуже багато жінок-мусульманок.
Я думала, що вони не визнають Діву Марію, - веде далі українка. - Насправді це не так. Вони вірять в жінку, яка народила пророка.
Утім, попри таку віротерпимість, для християн зайти в мечеть проблематично. Туди пускають лише мусульман.
У Бейруті є одна з найбільших мечетей на Близькому Сході. Місцеві цим дуже гордяться, - розповідає дівчина. - Вона - дуже красива: коричнева з блакитним куполом і мінаретами. Я ніколи не була в мечеті. Хотіла подивитися, як там всередині. Ми просилися, але марно.

Вилазять на столи
У столиці - бурхливе нічне життя. Місцеві вміють відпочивати.
Спочатку люди спокійно сидять за столиками, їдять і п'ють, потім ідуть танцювати. Добряче розігрівшись, дехто навіть вилазить на столи. Всі поводяться дуже розкуто, активно і весело поводять час, - описує Анастасія. - Хоча наркоманії чи алкоголізму, як у нас, немає. Я не бачила там п'яних. Все-таки арабська країна.
Повсякденна обстановка у Лівані - зовсім не гнітюча. Порівняно з сусідньою Сирією - наче небо і земля.
Більшість мусульман досить лояльні, жорстких умовностей щодо одягу або віросповідання немає. Мені це сподобалося, - додає дівчина. - Навіть жінки-мусульманки одягнуті сучасно - в джинси, закриті кофти, але на голові - хустини.
Ліван - дуже сонячна країна. Опади там - рідкість. Навіть у найбільшому міжнародному порту країни - Тріполі - немає сірості і бруду. Вздовж набережної прокладені акуратні алейки.
На море ми їздили за межі Бейрута. Там чистіша вода і менше людей. В столиці ніде яблуку впасти. І туристи, і місцеві відпочивають на одному пляжі, - пояснює тернополянка. - Ми проїжджали повз бананові плантації. Хоча усі вони - приватні, але можна було зупинитися і зірвати фрукт.

Попросила привезти хліба
Ціни на фрукти дуже низькі. За долар можна купити велику в'язку бананів або мандаринів.
У Бейруті дуже популярна “вулична” кухня. З лотків продають боби у соусі з морквою на закуску, гарячу кукурудзу. Все - дуже смачне, - пригадує українка. - Цікаво, що ліванська кукурудза десь удвічі більша, ніж наша. Її чистять, відварюють, додають масло і якусь приправу.
Тернополянці так сподобалася така закуска, що вона інколи готує її вдома. Дівчина використовує консервовану кукурудзу. Хоча смак - дещо інший, адже і масло, і приправа - вже не ті.
Традиційного хліба там немає. Тільки лаваш або французький батон, - додає Анастасія. - Коли я вдруге їздила в Ліван, Олеся попросила привезти українського хліба. Казала, що їй дуже його бракує.
Люблять “фрі” і кислинку
Ліванська кухня - дуже розмаїта і поживна. Але майже всі страви - з кислинкою.
Перше знайомство з кулінарією по-ліванськи відбулося одразу після приїзду, у ресторані з національною кухнею, - пригадує гурманка. - Найбільше мені засмакували маленькі завиванці з овочево-м'ясною начинкою. Вони нагадують наші голубці, але загорнені  у листя винограду. Все мало лимонний присмак.
Традиційний ліванський салат - “табуль” - готують з помідорів, посіченої зелені, Заправка - з оливкової олії, часникового соусу, солі і перцю.
З м'яса популярні яловичина і баранина, - розповідає дівчина. - Навіть християни не їдять свинини. Вони вважають, що це м'ясо містить дуже багато холестерину. Хоча люблять картоплю “фрі”.
Ліванці дуже смачно готують рибу на грилі. Вони вимочують її в спеціальному соусі на лимонній основі. 
Нянька - з Філіппін
Країна умовно ділиться на дві частини. Найбільше християн живе на півночі, ближче до гір, і в Бейруті. Вони мають у столиці свій район. Їхні діти ходять у християнські школи, дитсадки.
Жінки-мусульманки не працюють, - продовжує Анастасія. - У християнських сім'ях такого немає. Якщо жінка хоче на роботу - будь ласка. Олесин чоловік - християнин. Вони живуть, як типова українська сім'я.
Якщо в сім'ї росте двоє-троє дітей, наймають няньок. Особливо, якщо двоє батьків - на роботі.
В Олесі працювала нянею 23-річна філіппінка, - каже тернополянка. - Вона жила і харчувалася в їхній сім'ї. Заробляла 500 доларів у місяць.
Нянька казала, що для неї це хороші гроші. Адже середні зарплати на батьківщині - в межах 200-250 доларів. Вона ні в чому собі не відмовляла у Бейруті, ще передавала гроші рідним.
Я їздила в Ліван двічі, - розповідає дівчина. - Вперше побувала там у розпалі літа. Вдруге - наприкінці осені. В горах уже встиг випасти сніг. Тільки уявіть: лежиш на пляжі, позначка термометра сягає +25С, а перед очима - засніжені гірські вершини!

У бутіках працюють росіянки
У Лівані - дві державні мови: арабська та англійська. Тому порозумітися - не проблема. 
Арабська мова - дуже важка. Під час мандрівки я вивчила кілька фраз. Наприклад, “мархаба” у них привіт, “шуфімафі” - “як справи?”, - розповідає Анастасія Мишалова. - Моя подруга живе в Лівані уже сім років. Приблизно за два роки вона вивчила розмовну мову. А два-три роки тому - граматику і правопис.
У країні дуже добре розвинута банківська справа. У Бейруті є ціла вулиця з автосалонами. Вона десь 5 км завдовжки
Кожна друга сім'я там має якийсь бізнес, - продовжує дівчина. - Люди можуть собі дозволити купити дороге авто.
У Лівані дуже багато дизайнерських бутіків. Там навіть проводять свої тижні моди.
Коли ми з Олесею ходили по магазинах, то часто чули російську, - каже тернополянка. - Виявилося, що в модних бутіках працює дуже багато дівчат з країн колишнього Радянського Союзу. Навіть там слов'янська врода - у ціні.