Люди, які відбудували Тернопіль (ФОТО)

Тернополян, що жили у підвалах поміж руїнами будинків у центрі міста, кам’яні і цегляні завали, хати під солом’яними стріхами і полонених німців, яких змушували відновлювати будинок МГБ-КГБ, пам’ятають будівельники-старожили. Для них кожен дім - історія...

- Я приїхав у Тернопіль у 1946 році. Місто тоді було повністю зруйноване. Увесь Центр. Люди ютилися по підвалах і будинки збереглися тільки у долинах, - пригадує повоєнний Тернопіль 92-річний уродженець села Дубівці Йосип Качка. - На вулиці Руській будинків не було.

КДБ будували німці
У Тернопіль чоловік повернувся з Москви. За плечима - оборона Києва від гітлерівців, відступ, робота будівельником під час бойових дій, праця у Москві. Та, зрештою, пан Качка повернувся у Тернопіль і почав шукати роботу, влаштувався спершу на “Укрстроймеханізацію”, де керував екскаваторами під час риття котлованів для зведення будинків. Потім перейшов у “Машбуд”.
- Відбудовували будівлю МГБ- КГБ, що на теперішній вулиці Коперніка, - говорить Йосип Качка. - Працювали тоді німці, військовополонені - 160 осіб. Були й такі, що знали російську мову. З таких за мною був закріплений Ганс, він передавав завдання іншим.
Деякі з віськовополонених були добрими столярами та ковалями, яких цінували на будівництві.
- Але одного разу німці увечері пішли з роботи і наступного дня не прийшли. Я дзвоню до начальника - вимагаю німців. Він передзвонив і сказав, що їх забрали.
Куди саме поділися ті військовополонені, пан Качка не знає, але йому відомо, що саме у той час СРСР повертав полонених у Німеччину. Щодо самого тернополянина, то на пенсію він пішов у 1974 р. і встиг попрацювати також на будівництві трьох домів біля вантажної станції “Тернопіль”, швейної фабрики (її зводили на місці єзуїтського костелу по вул. Опільського - прим. ред.), фармацевтичної фабрики та комбайнового заводу.

Хати - вкриті соломою
Робили під час відбудови Тернополя і винаходи. Так, 86-річний Федір Абраменко спершу приїхав у наше місто будувати завод, але відрядження затягнулося від 1956 р. до сьогодні. Відтак чоловік встиг винайти самохідний бетоноукладчик - “луноход”, вертикальний котел для розігріву бітуму...
- Дорогою “біля рогатки” стояли ще саманні хатки під стріхою, - каже тернополянин. - Тоді у Тернополі ще кіньми їздили.
Федір Абраменко працював на будівництві цукрозаводу у Великій Березовиці, гуртожитків та інших споруд поряд. Будував він і Парк Слави.
- Останнє, що будував - це наше Співоче поле, - пригадує чоловік.
Ще у радянські часи він отримав двокімнатну квартиру у Тернополі, в якій живе і досі. Федір Абраменко - поет, пише вірші й про наше місто.
- Читаю Єсєніна, Пушкіна, “Кобзар” Шевченка, - говорить він.
А от відбудовник Тернополя, механізатор “Спецбуду” Семен Наливайченко зумів збудувати власний будинок. У місто він прийшов у 1957 р. Він - уродженець Білозірки, що на Лановеччині.
- Будував “Східний”, “Сонячний”. Возив бордюри, щебінь, асфальт, цеглу. Жінка працювала на укладці. Бувало, якщо я поїду за асфальтом, привезу, то ще і їй допоможу, - пригадує тернополянин. - Хату з дружиною будували ночами.
А то син героя-визволителя Тернополя Миколи Карпенка Анатолій приїхав будувати місто у 1965 р. з Центральної України.
- Коли я дізнався, що у Тернополі розпочинають будівництво текстильного комбінату, то приїхав, адже тут загинув мій батько. Я вирішив, що як вже мій батько тут загинув, я повинен бути на відбудові, - розповідає він.
З великих промислових об’єктів Анатолій Карпенко, окрім текстильного комбінату, будував у Тернополі також завод “Оріон”.
Тепер більшість великих будов часів соціалізму у місті простоюють. Щодо ветеранів, то з тих, хто прийшов будувати Тернопіль до 1960 р., залишилися семеро, повідомили у прес-службі ВАТ “Тернопільбуд”.