Як будували, руйнували і відроджували Успенську церкву в Тернополі

Уже 374 роки відома у Тернополі церква Успення Пречистої Діви Марії - храмове свято якої відзначають як празник всього міста. І цю тратицію не переривали навіть за радянської влади.

Першу відому з письмових документів Успенську церкву у нашому місті збудували у 1636 р. Вона була дерев’яною і через те, що належала до василіанського монастиря, часто фігурувала як Монастирська.
Храми - попередники
Цей храм простояв до 1832 р., коли згорів, причому з 1744 р. він був уже не монастирським, а парафіяльним. А от відома зі старих фотографій мурована церква, до якої на літургії та прощі ходили бабусі й дідусі багатьох корінних тернополян, з’явилася у 1836 р., написав отець Богдан Бешлей у своєну нарисі “Під опікою Богородиці”. Натомість краєзнавець Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ” вказує, що дерев’яну церкву розібрали.
Храм звели у стилі ампір з трьома візантійськими банями. Поряд височіла збудована у романському стилі дзвіниця - на рівні перших двох ярусів вона була чотиригранною у плані, а далі переходила у восьмигранник.
Дзвіниця була особливою, адже не тільки мала 12-тонний дзвін. На її фасаді стояли фігури Ісуса і святих Петра і Павла. Перший з апостолів був зображений з Євангелієм і ключами, а другий - з Євангелієм і хрестом. Фігура святого Павла відрізнялася від інших традиційних, зокрема й римо-католицьких. Адже в них апостола зображували не з хрестом, а мечем - згідно з переказами його скарали на смерть відтинанням голови.
Служили ченці-бельгійці
Празники на Успення існували уже багато років, але справжні зміни на парафії сталися на початку ХХ ст., коли у храм на запрошення митрополита Андрея Шептицького прибули ченці-редемптористи з Бельгії.
“Ось стара церква на вулиці Острозького. Я зайшов туди. Якраз Службу Божу відправляв молодий священик. Мене здивувало, що у нього був чужий акцент… Це був отець Бонн, бельгієць, що приїхав сюди як місіонер Чину Редемптористів. Під час війни цей освічений душпастир був генеральним вікарієм частини Львівської архиєпархії, а під час визвольних змагань виконував дипломатичну місію у Ватикані за дорученням українського уряду. З отцем Франсом Ксавером Бонном душпастирював ще отець Яків Янсенс, який через слабке здоров’я в 1930 році повернувся до Бельгії,” писав відомий український історик Дмитро Дорошенко.
Редемптористи проводили у храмі численні катехизації, духовні науки, відпусти. новоутворене Братство Матері Божої Неустанної Помочі за сприяння отців щонеділі збиралися на науки: в першу неділю - хлопці, у другу - дівчата, в наступну - жінки, а потім - чоловіки. Тільки дітей збиралося в рамках такого братства понад 600 осіб.

Підірвали і фотографували
Одначе повноцінне життя парафії Успенської церкви призупинила війна і взагалі зруйнувала більшовицька окупація. Спершу з храму “попросили” ченців. Його то відкривали для служб православних священиків, то закривали. Але, зрештою, радянська влада вирішила знищити церкву і зробила це 17 листопада 1962 р.
Після того, як церкву наполовину зруйнували, приходили якісь особи фотографувати для того, щоб продемонструвати, нібито храм був старий і в руйнівному стані. Тому й “необхідно” було його знищити. Нові спроби ліквідації храму розпочалися за місяць після цього, писав отець Богдан Бешлей.
- Я раненько йшла до школи і почула вибухи. Потім сказали, що це підривали церкву, - пригадує краєзнавець Любомира Бойцун. - А до того відпусти були ще і в 1956-57 роках.
Через заборону УГКЦ і загрозу переслідувань на місці храму люди уже не збиралися, але празник у Тернополі святкували далі.
- У цьому місці більше не збиралися. Служили літургії і святкували, хто як міг, по хатах. У нас у хаті також збиралися, - каже пані Бойцун.
Храму не було 30 років - відновлювати його почали у 1991 р. Роботи проводили працівники ВАТ “Тернопільбуд”. Проект храму готували у державному проектному інституті “Тернопільдніпроцивільпромбуд”, архітектор Михайло Кічко, конструктор Ігор Грігель.
- Було задумано побудувати церкву на старих фундаментах, - розповідають у “Тернопільбуді”. - Це був просто схил. Його розкопали, знайшли старі фундаменти, зрозуміли, що неможливо садити на них сучасну споруду, тому спеціально виділили фрагмент старого фундаменту, зробили спеціальну раму, яка перерозподілила навантаження. Ми хотіли зберегти символ, зв’язок того храму, який був і який знищили, того храму, який тепер постав.
У червні 1992 р. встановили дві бані з південної сторони, а в серпні того ж року закінчили будівництво дзвіниці. Уже в жовтні робітники встановили центральну баню на церкві, а 11 листопада - хрести на банях. Внутрішні й зовнішні роботи в церкві завершили влітку 1993 р. Так Тернопіль знову отримав храм, празник якого став загальноміським святом.