"Українська Адріатика". Враженнями від відпочинку в Бакоті ділиться тернополянка

>
- На місці Бакотського водосховища колись було однойменне село, - розповідає Наталія. - Але в 70-х ХХ століття радянська влада вирішила збудувати там гідроелектростанцію. Людям дали на переселення сім років.
Виконуючи наказ, жителі розвалили свої будинки, викорчували дерева і перевезли все майно на нове місце. Їм дали на вибір кілька сіл і частково допомогли з будматеріалами.

- Так, 27 жовтня 1981 р. село вилучили з реєстру як затоплене, - продовжує тернополянка. - Рівень води піднімався поступово. Врешті на дні водосховища опинилися три села: Бакота, Лука-Врублівецька і Теремці.
Бакотське “море” досить велике – десь, як наш Став, а може, навіть більше. Його площа - 1590 га. Глибина - до 50-ти метрів, повідомляють путівники. 
Монастир - на вершині
- Ми задали маршрут на google.map, - описує співрозмовниця. - Їхали від Кам'янця-Подільського у бік Старої Ушиці, до села Грушка. Повернути на Бакоту можна перед або за 2 км за селом - там, де національний природний заповідник “Подільські Товтри”. Оминувши арку, слід звернути праворуч і проїхати полем близько кілометра.

Там є дві дороги-розвилки, додає жінка. Одна - веде праворуч, у дитячий табір “Бакота”, інша - ліворуч, на оглядовий майданчик, на Білу гору. Звідти можна спуститися схилом у скельний монастир X-XIII ст.
- Дорога - втоптана, досить широка, подекуди навіть проклали східці. Все обгороджене, стоять попереджувальні знаки, - каже Наталія. - Від панорами, що відкривається з гори, перехоплює подих! Монастир стоїть на висоті 120 метрів над рівнем Бакотського “моря”.

Людей замурували у печерах
У вапняковiй скелi заховалося справжнє печерне мiстечко. Його келiї та печери - заввишки близько 2,5 м. Найбiльша колись служила за церкву, кажуть місцеві.
- Учені припускають, що ще в ІІ тис. до нашої ери це місце слугувало для язичницьких обрядів, - розповідає наша героїня. - Потім на колишньому капищі створили чоловiчий монастир.
За легендою, під час монголо-татарської навали в скельному монастирi заховалися мiсцевi жителі та ченцi. Вороги наказали їм зректися вiри. Проте з печер ніхто не вийшов. Тодi вхiд до монастиря замурували, і всі загинули голодною смертю. На початку ХV ст. обвал верхньої скелi сховав пiд собою деякi давнi монастирськi споруди, повідомляє путівник. Так, зі столиці Пониззя Бакота перетворилася на таке ж село, як і сотні інших.

- Монастир зараз не діє. Там є три келії. Одна - дуже велика, - описує Наталія. - Але люди стежать за порядком. Тому всюди дуже гарно, чистенько.
До слова, 14 серпня у монастирі проводять багатолюдний відпуст. Адже те місце дуже намолене, у келіях стоять ікони.
- Нам розповідали, що туди можна привезти якусь річ, яка близько до тіла - наприклад, майку, і залишити, а через деякий час забрати. Це добре для тілесного й душевного здоров'я, - додає тернополянка.
Неподалік б’ють три джерела. Люди вірять, що вони цiлющi. Насичена кремнієм вода - кришталево чиста і смачна, пересвідчилася Наталя.

Куховарили просто неба
- Найбільше я побоювалася, що там водяться змії. Але директор табору заспокоїв. Сказав, що хвилюватися немає сенсу, адже це - водяні вужі, - ділиться спогадами жінка. - Якби там були гадюки, то навряд чи облаштували б дитячий табір. А він весь час заповнений.

Табір розташований у дуже мальовничій місцевості. Будівлі розмістили біля підніжжя гори.
- Вартість проживання у дерев'яному будиночку - 60 грн з дорослого за добу. Усередині є півторачні ліжка, столик, холодильник, - пояснює жінка. - Надворі - пластикові столики і крісла. Навіть є навіси, під якими заховаються від спеки.
На місці можна замовити і харчування. Проживання в вагончиках - дешевше: 40 грн з людини. У наметі - 20 грн. Удвічі дешевше можна орендувати місце на березі Бакотського “моря”.
- До цієї суми, окрім проживання, входить користування човнами і катамаранами, - продовжує Наталія. - У водосховищі водиться багато риби - лящі та соми. Але насолодитися риболовлею ми не встигли, хоча й прихопили з собою вудочки.

Тернополяни провели в Бакоті два дні. Цього, кажуть, катастрофічно мало. У затоплене село треба їхати хоча б на чотири дні.
- Ми куховарили на вогні просто неба. Все було таке смачне - пальчики оближеш! - зауважує співрозмовниця. - А чого варта сама атмосфера! Це відпочинок для душі - не треба ні телевізора, ні комп'ютера.
Хворий почав ходити
Під час відпочинку тернополяни познайомилися з автором книжки про затоплене село - паном Тарасом. Чоловік народився і провів дитинство у Бакоті. Тепер продає сувеніри та залюбки розповідає про “малу батьківщину”.
- Він так любить своє село, що не слухати його розповіді неможливо. Вони просто крають душу, - каже Наталія. - Добровільно-примусове переселення через будівництво ГЕС перетворилося для людей на драму.
Пан Тарас проводить екскурсії. Каже, що туристи приїжджають звідусіль, навіть із Херсона та Одеси, хоча у них є своє море.
- Та найбільше мені запам'яталася розповідь про хворого чоловіка зі Львова, - веде далі жінка. - У нього була злоякісна пухлина. Львів'янина настільки виснажила недуга, що він вже майже не ходив і ледве говорив.
Чоловік знайшов контакти пана Тараса випадково, через Інтернет. Написав, що хоче відвідати скельний монастир.
- Його привіз машиною однокласник. Зі Львова до Бакоти їхати довше, ніж із Тернополя - близько п'яти годин, - зауважує туристка. - Вони залишили автівку на горі. Звідти треба було спускатися в скельний монастир близько кілометра.
Хоча той чоловік уже майже не ходив, він знайшов у собі сили зійти вниз, помолився в келіях, попив джерельної води. Потім спустився із товаришем у долину, до дитячого табору.
- Вони винайняли будиночок і провели в Бакоті ще три дні. Львів'янин щодня ходив пішки у монастир. Ніхто з рідних чоловіка не міг повірити, що той знову ходить. Адже вдома він майже не підводився з ліжка, - каже Наталія. - Недарма кажуть, що віра творить дива. Хтозна, як склалася доля того чоловіка, але на той момент він почувався дуже добре.

Бакоту називають “українською Адріатикою”
Повернувшись у Тернопіль, Наталія Волошин виклала фото з відпочинку в одній із соціальних мереж. Коментарів, пригадує, було хоч відбавляй!

- Один тернополянин написав, коментуючи фото: “Ціле літо збирався приїхати у Бакоту. Мій друг їздить туди вже шість років поспіль, відпочиває, рибалить. Казав, що на море те місце нізащо не проміняє”, - пригадує співрозмовниця.
Бакота - чудова альтернатива для тих, хто не може поїхати далеко, а тут 200 км – і вже на морі, хоч і прісному.
- Бакоту навіть називають “українською Адріатикою”, - додає жінка. - І невипадково. Нещодавно сестра мого чоловіка відпочивала у Хорватії. Там - сучасні, красиві набережні, облаштовані всім необхідним. А в Бакоті поки що недоторкана природа. Чим не Адріатика? Тільки своя, українська.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.