Як порозумітися оптимісту та песимісту. Поради тернопільського психоаналітика

Нерідко стається навпаки. Песиміст доводить оптимістові, що все занадто важко і складно. Адже в нього є безліч історій із власного досвіду, котрі несуть у собі один лише негатив. І без сумнівів він вважає себе правим! Адже з ним завжди таке відбувається, а значить, по-іншому й бути не може.
Як порозумітися оптимістові з песимістом, на які моменти у спілкуванні слід звертати увагу і яких уникати, радить тернопільський психоаналітик Владислав Газолишин (37 р.).
Рівень щастя у кожного різний
Схильність до оптимізму і песимізму має фізіологічну природу. Це зумовлено тим, що рівень гормону серотоніну, так званого гормону щастя, в організмі кожної людини — різний.
— Це зовсім не означає, що хтось кращий, а хтось гірший, — пояснює пан Газолишин. — У кожного типу характеру є свої плюси та мінуси. Дуже часто життєрадісні оптимісти можуть бути легковажними, а сумні песимісти — саме через свою заглибленість у себе — більш вдумливими і зосередженими.
Песиміста часто дивує, як оптиміст може настільки легко дивитися на речі, не заглиблюючись у них. Адже сам він зазвичай надовго “зациклюється” на таких проблемах, які оптиміст може вирішити набагато легше і швидше. Щоправда, не надто заглиблюючись при цьому в суть речей.
У свою чергу оптиміст, спілкуючись із песимістом, може бути розчарований його заглибленістю в деталі в тих ситуаціях, які, здавалось би, так просто вирішити.
— Песимісти до того ж дуже часто виробляють для себе певні ритуали і живуть за ними, — продовжує психоаналітик. — Ритуал — це певний спосіб мислення і поведінки в певних ситуаціях. Наприклад, дуже ґрунтовний підхід до навчання — із конспектами, виписуванням ключових слів. Оптимісти ж до роботи часто підходять більш ситуативно, а рішення приймають залежно від кожної окремої ситуації. Вони більш гнучкі, але ця гнучкість є їхнім і плюсом, і мінусом водночас. Адже деколи ритуал — чітка схема поведінки в тих чи інших ситуаціях — виправданий, бо перевірений досвідом і часом.
Спілкування з песимістом теж часто буває ритуалізоване — наприклад, обов’язково за кавою чи чаєм. Як на Сході, де загалом більше ритуалізують стосунки. Оптимісти ж і до спілкування теж підходять більш ситуативно.
Змінюють іншого не з помсти, а з любові
При спілкуванні люди можуть вірити в те, що коли їм вдасться змінити спосіб мислення та погляд на світ свого співрозмовника, то той буде щасливіший і йому буде легше жити. Тому щиро намагаються змінити іншого.
— Особливо — коли люблять один одного, — зауважує пан Владислав. — Хто кого більше любить — той і більше намагається його змінити. Це відбувається не з помсти чи з бажання змусити когось страждати, а саме з любові.
До речі, хто є хто — хто оптиміст, а хто песиміст — може сказати хіба що сторонній спостерігач. Бо вони кожен у своїй шкірі можуть вважати себе дуже об’єктивними і кожен може називати себе реалістом.
Ділитись радістю чи не ділитись
Людина песимістичного складу характеру часто вважає, що треба применшити своє внутрішнє переживання щастя, бо це щастя небезпечно комусь показувати — може статися щось погане. Тому, на думку песиміста, щасливим бути не можна.
— Дуже часто робота психоаналітика полягає саме в тому, щоб навчити людей радіти світові, — каже Владислав Газолишин. — Пояснити, що людина стає щасливішою тоді, коли своє щастя показує, а не приховує. А в песимістів часто буває проблема з інвестиціями почуттів — вони бояться поділитися з людьми своїми хорошими почуттями. Натомість діляться поганими. Розповідають страшні історії наче застерігаючи іншого від того, що може статися біда. Але при цьому не розуміють, що у відповідь отримують ще більше негативу.
Тож песиміста треба навчити ділитися позитивом — тоді він отримуватиме його назад. Оптимісти ж доволі часто роблять навпаки. Їм часом доречно намагатися трохи притримувати своє щастя всередині себе, не поспішати розхлюпувати його.
— Колись ще Ошо (Бхагван Шрі Раджніш (1931-1990), відомий індійський релігійний діяч — прим. ред.) казав, що людині треба навчитися відчуття щастя зберігати в себе всередині, — продовжує психоаналітик. — Притримати його, щоб просякнутись ним, як торт кремом, — наскрізь. Тоді людина відчує себе по-справжньому наповненою щастям і зможе ним ділитися.
Подвійне життя
Часто людина зовні може виглядати оптимістом, а всередині бути песимістом.
— Це — змішаний тип. Наприклад, на роботі чоловік може бути оптимістом, а вдома, з рідними — песимістом. Або ж навпаки. І навіть не помічати, що має такий мінливий склад характеру. — Часто така мінливість впадає в очі оточуючим, які вважають це дволикістю, — зауважує пан Газолишин. — Але насправді це означає лише те, що людина ще не зовсім добре себе розуміє. Їй самій непогано так жити, однак оточуючі не отримують від неї того, що чекають.
Наприклад, продовжує психоаналітик, вітаючи колегу з чимось, співробітники чекають у відповідь такої ж посмішки і вдячності, а отримують замкненість та озлоблення. Бо чоловік вважає, що на роботі всі емоції та сентименти зайві.
Поради оптимістам
Оптимісти мають пам’ятати, що песимізм того, з ким вони спілкуються, — часто лише маска. Зазвичай колись із такою людиною трапилося щось погане, з чого вона зробила загальний висновок про світ: “Немає чого ділитися з людьми своїм щастям. Його треба тримати всередині”.
— Таким людям просто варто показати, що не все так погано, — радить психоаналітик. — І якщо із песимістом спілкуватися довший час і показувати йому, що світ не такий вже й чорний, то він поступово починає бачити його більш кольоровим.
Не варто звинувачувати песиміста в поганому настрої — він має на це свої підстави.
— Пригадайте депресивного ослика Іа, — каже пан Владислав. — Стати таким його змусили обставини життя — адже він губить свої частини тіла. І песиміст почуває себе подібним чином. Йому здається, що коли він поділиться з людьми чимось добрим, то наче втратить частину тіла — частину самого себе. Але якщо песиміст перебуватиме в колі оптимістів, то набиратиметься від них їхньої радості. А також буде бачити на прикладі, як люди діляться між собою чимось хорошим і нічого при цьому не втрачають, а навпаки — ще більше набувають.
Поради песимістам
Основна порада для песиміста, каже психолог, — це не боятися спілкуватися з людьми. Навчитися ділитися не тільки поганими, а й хорошими емоціями.
— Якщо людина дуже ритуалізована, то зазвичай боїться, що її щастя хтось зурочить, хтось позаздрить, — додає пан Газолишин. — Тому песимісти говорять переважно про погане. У багатьох заведено при зустрічі “плакатися” на те, що немає грошей, здоров’я і т.д. Це така психологічна гра, яка, як люди вважають, їх захищає. Робить навколо них таку песимістичну територію, в самій середині якої можна зберегти хоч трохи свого оптимізму, в якому вони навіть не зізнаються.
Тож загалом у спілкуванні оптиміста із песимістом кожному є чому повчитися в іншого. Песимісту — відкриватися іншим, проявляти свої позитивні емоції, а оптимісту — більш вдумливо та ґрунтовно підходити до вирішення питань.

Серед готів і панків модно "гратися" в депресію
Крайній прояв песимізму - депресивне мислення - думки про смерть, про нікчемність буття і відчуття гидотності самого себе.
Спеціалістами у цьому є, безумовно, песимісти - не всі, але багато з них, розповідає Владислав Газолишин.
— Так вони "граються і розважають себе". У психоаналізі навіть є термін "схематичне мислення", запроваджений американським психоаналітиком Аароном Беком.
Він і розробив метод лікування насамперед депресії - так звану когнітивну психотерапію (від лат. "когніто" - мислення), тобто лікування мислення людини, котра пережила потужну психологічну травму, внаслідок якої у неї розвинулось депресивне (не плутати з песимістичним) мислення. Воно, як довели дослідники, запускае в організмі механізм, який, у свою чергу викликає депресивний стан і формує хворобу - депресію.
Лікування хворих у когнітивній терапії полягає у тому, щоб розробити в них іншу схему - схему здорового мислення, яка зможе замінити хробливу схему.
— Для песимістів інколи навіть проводять тренінги позитивного мислення, але цього вони можуть навчитись і самі, на відміну від тих, хто має депресію - тут необхідна допомога спеціаліста, - додає пан Газолишин. - Треба зазначити також, що в сучасній молодіжній субкультурі (наприклад, у середовищі готів та панків) є модним гратись у депресивне мислення. Однак при нестійкій психіці, регулярному вживанні алкоголю (навіть слабоалкогольних напоїв: пива, міксів), наркотиків ( не обов'язково важких, навіть так званої "трави") є велика ймовірність появи справді депресивного мислення, яке переросте у хворобу дуже швидко.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.