Головний фірман "Джазової фіри" Сергій Степанів вважає славу шляхом до мрії

 

Чоловікові знадобилося чимало часу, щоб пройти шлях від ресторанного музиканта до художнього керівника гурту "Джазова фіра". Та саме в цьому колективі він відчув себе творцем, зумів розправити крила свого таланту і поринути в мистецьке небо у пошуку нових висот. Його вірною помічницею є кохана дружина, солістка гурту Ірина Музика.

Завжди тяжів до джазу

>- Чим ви займалися до створення "Джазової фіри"?
- До створення гурту "Джазова фіра" я займався домашньою міні-студією. Записав майже 10 різних альбомів, для жіночого вокального тріо "Солов'ї Галичини", для Богдана Іваноньківа. Крім того, записував і класичну музику. Був звукооператором, грав на весіллях, забавах, корпоративних вечірках.
Але все це мене не задовольняло. Я усвідомлював, що це не моє, що я не знаходжу себе в цьому. Коли відчув душевну пригніченість, у мене почалися муки творчості. Мені захотілося робити те, що приносить задоволення. Тоді я написав кілька джазових обробок народних пісень. Вони вийшли напрочуд свіжими. У свої аранжування народних пісень я вкраплював трохи джазу, трохи кантрі, трохи латино, оскільки сам дуже люблю різнопланову музику. Вийшов доволі цікавий мікс. До речі, я все життя захоплююся джазом. Хотів би бути музикантом-піаністом. Можу сказати, що до музики, як і до їжі, я захланний і напасний.
Щодо "Джазової фіри", то сам я її не створював. Ще у 2001 році ми разом із Анатолієм Адамовським, Ігорем Марущаком і Дмитром Макухом працювали в ресторані "Україна". Грали наживо. Тоді це була рідкість. Як правило, перше відділення нашого виступу робили джазовим. Мріяли поїхати в плавання за контрактом, але не вийшло. Не мали де показати свій доробок, оскільки в ресторані публіка замовляла музику на свій смак, а ми страждали через це, адже тяжіли до джазу.
Так сталося, що у 2003 році наші шляхи із колегами-музикантами розійшлися. Я займався студією звукозапису, проте, як і мої друзі, не був задоволений, бо нас магнітом тягнуло одне до одного. Навесні 2007 року ми знову зібралися докупи. Перші репетиції відбувалися в музичній школі №1.
Після того, як ми виступили на фестивалі, вирішили створити власний репертуар. Я приніс свій перший музичний твір "Ірцуня". Ми його зіграли і зрозуміли, що він досить вдалий, що маємо більше шансів у глядача, виконуючи власну музику. Тому хлопці теж написали кілька творів. Ми підготували невеличку програму. Власник "Шинку" Ігор Мамус, послухавши нас, запропонував виступити з концертом. Відтоді ми майже щочетверга грали в "Шинку". У 2007 році дебютували на фестивалі Jazz Bez. Тоді й зрозуміли, що наша мрія збулася.
- Чому така назва?
- Наш гурт довго працював без назви. Та якось на одному з концертів ведучий запитав, як він має оголосити про наш виступ. Ми всі панічно почали вигадували назву. Допоміг аркуш, на якому мама одного з учасників нашого колективу написала цілий перелік потенційних назв. Серед них була "фіра". До неї ми додали "джазова". Всім сподобалося. Відтоді ми - "Джазова фіра". До речі, слово "фіра" асоціюється з автентичним українським сільським транспортом. Колись на ній їхали і співали.
- У чому "родзинка" вашого гурту?
— "Родзинка" в тому, що ми граємо різнопланову та багатожанрову музику, поєднуючи електроінструменти з народними (сопілка, телинка, дводенцівка тощо). Назва гурту відповідає суті нашого репертуару - ми виконуємо народні пісні в джазовій обробці та власне джаз.
До речі, до нашого дебютного альбому "Співаночка", що вийшов минулого року, увійшли саме джазові обробки народних пісень. На цьогорічному концерті ми додали ще джазову музику та власні твори. Хочу наголосити, що не кожна команда може грати народну фолькову музику, а потім джазову, як це робимо ми. Також "Джазова фіра" зросла якісно і кількісно. Кожен музикант грає на двох-трьох інструментах.

Творчість і сім'я переплітаються

- Чи не заважає у роботі те, що ваші музиканти входять у склад інших колективів?
- Ні, не заважає. Навіть допомагає, бо музиканти удосконалюють свою майстерність. Хоча з іншого боку, іноді бувають накладки. Я вважаю, що музиканти постійно повинні бути задіяні. Звісно ж, було б ідеально, якби всі вони працювали в одному колективі, але я поважаю їх право на заробіток. Але я завжди знаю, що "Джазова фіра" - це їхня домівка.
- Чи не виникає недомовок через те, що солісткою є ваша дружина?
- Поки-що ніхто не скаржився. Нічиї дружини не виявляли бажання співати разом із нами. Крім того, музику я пишу під голос своєї Ірини. У нашому колективі вона творчо розвивається, удосконалює свою майстерність. Хлопці задоволені її роботою.
- Чи не втомлює вас постійне її товариство?
- Не втомлює. Творчість і сім'я у нас дуже тісно переплітаються. Нас об'єднує спільна справа. Я не бачу іншої людини, яка робила б те, що робить вона. Ірина має дар слова, вміє імпровізувати. Люди люблять її за це. Вважаю, що ми гармонійно доповнюємо одне одного і в житті, і на сцені.

Шукають поета і продюсера

- Як давно пишете власну музику?
- Недавно, років десь із. Мені знадобилося багато часу, щоб відійти від виступів у ресторані. Аби написати власну мелодію, треба бути вільною, духовно чистою людиною, яка може розправити крила і летіти. Коли з'явилася перша композиція, я навіть не повірив, що вона моя. Щоб обробка народної пісні була цікавою, треба її тонко відчути і відповідно оформити.
- Яким чином підбираєте репертуар?
- Спонтанно. Наразі ми шукаємо поета, який писатиме для нас хороші тексти. Щодо запису народних пісень, то це окрема сторінка нашої діяльності. Колись у моєму рідному селі була хорланка (колектив жінок-колгоспниць, які співали на різних урочистостях), що співала українські народні пісні. Щоб зберегти фольклорні надбання для нащадків, ми перевезли свою студію звукозапису в село і записали весільний обряд повністю. Взимку ми їздили за колядками, а навесні - за гаївками. З тих пісень ми вибираємо матеріал для себе. У нашій подачі він виходить напівавтентичний і напівджазовий.
- Над чим зараз працюєте?
- Хочемо записати новий альбом. Вже розпочали роботу над альбомом колядок і щедрівок. Нещодавно записали диск із 12 пісень для дітей до одного року на слова луцької поетеси Наталії Гуркіної. Музику написала моя дружина. Крім того, ми дещо оживили свій сайт, над яким працюють Тетяна Крушеницька і Сергій Гаркус. 18 липня збираємося на "Лемківську ватру" в Ждиню.
- Чи маєте продюсера?
- Ні, не маємо, а він нам дуже потрібний, бо тоді ми могли б швидше розвиватися. Ідеально, коли музиканти займаються тільки музикою, а не організацією власних концертів.
- Хто розробляє дизайн костюмів, де їх шиєте?
- Вишиванки ми замовляли в Зої Коновал. Костюми для Ірини розробляла дизайнер Наталія Питель, а шила Алла Демкова.
- Хто займається відеороликами і записом дисків?
- Записами дисків займаємося самі. Студійну роботу виконує Дмитро Макух, а відео знімає оператор Олег Нещота.

Із сином хороші друзі

- Чи вистачає у вас часу для спілкування з сином?
- Ми разом катаємося на роликах і ковзанах, бігаємо, граємо на фортепіано, їздимо до села. Також Василько буває із нами на репетиціях і концертах. Ми з ним хороші друзі.
- Чи не плануєте і його залучити до гурту?
- Це залежить від його бажання. Якщо він захоче грати з нами, то ми візьмемо його до нашого гурту.
- Яку мету ви поставили перед собою, створюючи музичний колектив?
- Досконало володіти інструментами і бути щасливим у своїй роботі. Головна мета - постійний творчий пошук.
- Чи прагнете слави і визнання?
- Звичайно ж. Коли є слава і визнання, тоді з'являються нові можливості й творче натхнення. Для мене слава - це не милування самим собою, а шлях до мрії.
- Як відпочиваєте від роботи?
- Хочу нарешті вибратися на риболовлю. Я виріс на Збручі. Бувало таке, що за дві години ловив піввідра риби. Останнім часом ми з сім'єю відпочиваємо у селі Великий Глибочок, звідки родом дружина. Любимо кататися на велосипедах, збирати лісові суниці. Інколи свої концертні виступи поєднуємо з відпочинком. Влітку буваємо на морі.

Біографія
Сергій Степанів народився 26 вересня 1974 року в с. Зелена Чортківського району. Закінчив місцеву восьмирічку та музичну школу у класі баяна. Згодом навчався в Теребовлянському училищі культури. Служив в армії в оркестрі Національної гвардії в м. Львові. Майже 10 років працював музикантом у тернопільських ресторанах. У 1997 році входив до складу гурту Ані Лорак. Наразі є лідером гурту "Джазова фіра". Одружений, має сина Василя.

Розмовляла
Леся ЗАМОРСЬКА,
[email protected]

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.