Нас очікує президентська кампанія обіцянок і маніпуляцій, каже тернопільський психотерапевт

Втім, як не дивно, саме в період кризи “доросла” позиція претендента на перше крісло країни – найменш ефективна, вважає психоаналітик Владислав Газолишин.

Чимала частина електорату, на його думку, тепер схильна обрати саме того політика, який найкраще її заспокоїть.
Ми всі - фахівці
Політики – такі ж люди, як ми – з того ж тіста. Тільки інтереси у них часто відмінні від наших. Тож ґрунтуючись на цьому постулаті й аналізуватимемо ситуацію, в котрій нині опинилася Україна.
- Кожен із нас у трьох сферах вважає себе спеціалістом, - каже психоаналітик. – У спорті, адже ми всі знаємо, як грати у футбол, у медицині, бо ліки собі призначаємо. Розбираємося ми і в політиці, адже знаємо, як треба керувати державою. Насправді ж, кожен має займатися тим, до чого має хист...
Різного роду виборчі технології, як стверджує пан Газолишин, політики застосовують у всіх країнах. Існує навіть Швейцарська хартія психотерапевтів, одне із завдань якої - відстеження, чи бува не використовують під час кампаній методики впливу на психіку електорату.
- Проте в нашій країні такі технології політики точно використовуватимуть, попри всі заборони і застороги, - нарікає психоаналітик. – Тому дуже важливо, з якої позиції ми підходимо до вибору кандидата. Відповідно, і кандидат має ставитися до нас так, як ми цього вимагаємо.
У період економічної кризи, як наголошує співрозмовник, громада відчуває високий рівень тривоги. Однак на цю кризу нині накладається ще й страх перед епідемією грипу. Це значно підвищує рівень тривоги у загалу.
- Тож люди прагнуть знати когось, хто візьме на себе відповідальність за те, що відбувається навколо, - пояснює пан Газолишин. – Це і сприяє застосуванню маніпуляцій. Адже той, хто стверджує, що подолає кризу й епідемію, відразу знижує загальний рівень тривожності. Люди прагнуть, аби хтось для них став матір’ю чи батьком. Однак коли мама жаліє дитину, яка порізала палець, кров не перестає текти і біль не проходить. Маля всього лише заспокоюється.
Хто краще заспокоїть
Реально зміниться щось, як вважає психоаналітик, лише тоді, коли хтось дійсно візьме на себе повну відповідальність за вирішення проблеми.
- Слід визнати, що є люди, які обирають політиків, котрі багато обіцяють, але насправді нічого вдіяти не можуть, - продовжує наш співрозмовник. – Тож може бути так: українці проголосують за того, хто їх краще заспокоїть.
Кандидати у президенти, за його словами, обирають між трьома позиціями для розвитку своїх кампаній: “батько”, “дорослий” і “дитина”.
- “Батько” – непохитний авторитет, накази, заборони, безапеляційність заяв, - пояснює чоловік. – Він – суддя. Зазвичай не сприймає критики на свою адресу, адже батько – завжди має рацію. Окрім того, він любить усе традиційне, народне, ортодоксальне, причому і в одязі, і в мові... Але така позиція вимагає гнучкості. Вона - найбільш бажана, але, як не дивно, і найвразливіша.
Психотерапевт нагадує, що саме батьків діти найчастіше критикують. І втратити авторитет дуже просто. У політика при такому розкладі падає рейтинг.
- Дитяча позиція начебто несерйозна, однак це лише з першого погляду. Адже саме для неї характерні заклики до помсти, - пояснює пан Газолишин. – Мовляв, виведемо всіх на чисту воду. Причому тоді нерідко все ставиться з ніг на голову. І тоді на піднятті тривожності свій рейтинг можна значно поліпшити. Однак при такій позиції явною є потреба у підтримці.
Саме тоді, за словами психоаналітика, і звучать заяви на кшталт: “Нехай їм буде так само погано, як нам”. Тобто не йдеться про якісь преференції для себе за чийсь рахунок, а лише вимога – хай всім буде зле.
- І така позиція залежності – найкраща у період наростання паніки та кризи. Якщо втрачаємо землю під ногами, якщо немає на кого спертися, давайте помстимося! - стверджує співрозмовник. – Натомість позиція “дорослого” - набагато чесніша. Кандидат відверто каже, яку вигоду чи користь прагне отримати, обійнявши жадану посаду. Насправді ж, так і є, але кандидати цього здебільшого не визнають. Коли ж маніпулюють цим, то роблять все однобоко. Позиція “дорослого” вимагає вміння йти на компроміс, а до цього мало хто з політиків схильний. Тож в стані кризи ця позиція є найменш ефективною.
Іти від себе
Яку позицію для себе обрав той чи інший претендент на посаду президента, помітно навіть за мімікою. “Батько” переважно строгий, нахмурений, може стукнути кулаком по столу, часто робить рухи руками до себе. Окрім того, у його мові все йде від “ми”. Мовляв, це “вони” – погані, недобрі, злі.
- “Дитину” помітно за активними жестами, сміхом, - пояснює психоаналітик. – Такий політик може й анекдот розказати, й заплакати при потребі, аби викликати осуд, скажімо, до когось із своїх суперників. Натомість “дорослий” вміло використовує і ту, і іншу поведінку, причому вдало це поєднує.
Аби не потрапити “на вудочку” маніпуляцій, визначаючись із кандидатом, виборцю слід, як переконує пан Газолишин, йти від себе. Так, частина електорату, люди які самі дають раду собі, бізнесу, вирішують свої проблеми самотужки, вимагає одного - аби президент їм не заважав.
- Інша категорія виборців – залежні люди. Це переважно ті, хто працює в бюджетній сфері, - пояснює чоловік. - Відтак, вони прагнуть отримати лідера, який їм щось дасть, захистить. Такого врешті вони і обирають.
Звісно, є дрібні категорії електорату, однак вони великої “політики” не роблять. Утім, окремо варто згадати тих, хто вимагає справедливості та покарання.
- Тож одній особі задовольнити всіх – неможливо, - наголошує Владислав Газолишин. – Звісно, знайдуться незадоволені будь-яким переможцем.
“Це як гра...”
Виборцям психоаналітик радить насамперед не впійматися на маніпуляції.
- Політики можуть застосовувати прямі маніпуляції: відверту брехню, наклепи, залякування, - перелічує тернополянин. – Це всім начебто видно, але такий піар часто буває дуже вдалим. Непрямі маніпуляції – приховані, однак у них простежується момент зваблення – “Вам буде добре”, підлабузництво – “Ви - найкращі!”. А похвала, навіть звичайний підкуп – приємні людям, тому вони ладні підтримати саме ту кандидатуру, котра це запропонує.
Маніпуляції, як наголошує психоаналітик, не варто плутати з політичними технологіями. Їх теж чимало: пошук слабких місць у суперників, застосування компроматів, оцінка фінансових можливостей інших претендентів тощо.
- Може виникнути запитання: “Якщо вчинки політиків “шиті білими нитками”, чому люди дозволяють втягнути себе у це?” Та тому, що їм це цікаво! – вважає наш співрозмовник. – Це як гра, до того ж усі в ній вважають себе спеціалістами! І виборці стверджують, що дійсно вірять, що їм допоможуть. Звісно, існує й частина електорату, якій просто зайнятися більше нічим...
Проте правильний вибір, на думку психоаналітика, громада зробить лише тоді, коли у ній буде більше дорослих, тобто відповідальних людей за своє життя . Тоді й кандидати будуть змушені ставитися до електорату по дорослому, тобто не брехатимуть, не залякуватимуть .
- Варто кожному задати собі запитання: “Чому він (кандидат) має робити мені добро? Яку він має користь і яку я буду мати користь, а моя сім`я, мої діти?», - радить Владислав Газолишин. – Лише тоді ми оцінимо всі заяви кандидата реально і відразу зрозуміємо, заважатиме він нам чи допомагатиме ні.