Чому буває важко попросити про допомогу, пояснюють тернопільські психологи

Вміння правильно просити та віддавати допомагає грамотно контактувати з оточенням, розуміти себе та інших, наголошує психолог , ТОВ "Компанія "МИ" Тетяна Гудзюк. Ці вміння також дають можливість вибудовувати щирі стосунки, проявляти себе справжнього, а не грати чужі ролі.
Аби краще розібратися у сфері "прошу-приймаю" психолог пропонує наступні п'ять простих правил.
Не чекаю, а прошу сам
- Далеко не усі вміють просити, - зауважила із власного досвіду пані Гудзюк. - Чи не кожному з нас доводилось хоч раз у житті казати ці слова: "Не буду просити", або ж чути їх від своїх знайомих. Причому говорять їх, як правило, із виразом певного презирства.
Причини такого ставлення до прохань криються в дитинстві, пояснює фахівець. Найчастіше не вміють просити ті, бажання яких оточуючі швидко вгадували в дитинстві.
- Пригадайте самі - дитина ще не докінчила фразу, а їй уже подають іграшку, сік чи тапочки, - наводить приклад психолог. - Тому варто своїх дітей вчити висловлювати прохання із самого малечку.
Якщо вам важко просити, додає пані Гудзюк, подумайте спершу про те, які почуття виникають у вас, коли ви самі відгукуєтеся на чиюсь просьбу і щось даєте іншим. Чи вважаєте себе тоді сильним та добрим? Чи переповнює вас почуття гордості за зроблений вчинок? Той, хто почуває себе зверху тоді, коли дає, той і стоїть "знизу", коли сам просить. Насправді, сьогодні ви попросили, а завтра у вас. Прохання - одна зі сторін життя серед людей. І все таки, спершу навчіться давати без зайвих думок, тоді навчитеся й просити.
Не дорікаю, лише прошу
Якщо навчитися висувати замість докорів прохання, сварок у житті суттєво поменшає, обіцяє фахівець.
- Лише уявіть собі реакцію сім?ї на прохання: "Не потрібно оправдань, я лише прошу - застеляй надалі сама своє ліжко", - наводить приклади Тетяна Гудзюк. - Або: "Я не питаюся, чому ти прийшов пізно, я просто прошу приходити вчасно". Або "Прошу тебе - зроби сам математику, я лише перевірю задачу". Відверто, зрозуміло, з повагою.
Аналогічно і в робочому колективі така форма контакту допоможе ефективно співпрацювати та створить людині позитивний імідж.
Приймаю допомогу з першого разу
Психолог пропонує пригадати - скільки разів вас потрібно припросити для того, аби ви прийняли: запрошення на каву, на концерт, просто завітати у гості тощо. Звісно, розглядається ситуація - ви хочете піти, але одразу погодитися не можете. Чомусь ніяково стає виразити радісні емоції. Бо ж у відповідь можна почути: "А чи буде це зручно?", "А чи твої домашні не будуть проти?", "Може хтось інших хотів цей зайвий квиток на концерт?" і т.п.
- Якщо ж людина вам щось пропонує, то все це уже зважила, - наголошує пані Гудзюк. - А якщо ж ні - то їй буде урок. "Прошених" не люблять ні в особистих колах, ні, тим паче, на роботі. Якщо ви навчитеся приймати пропозиції з першого разу, ваша конкурентноздатність зросте і ви швидше отримаєте підвищення. Сумніваєтеся? Спробуйте.
Подарунки не зобов'язують
Наступне правило: "Я приймаю подарунки, але не вважаю, що залежу від дарувальника. Я приймаю подарунки, але при першому нагадуванні про це я розраховуюся".
- Уявімо ситуацію - у вас день народження, ранковий гість термосить вхідний дзвінок, на порозі ваша подруга із коштовним подарунком, - розповідає психолог. - Радісні і веселі мчите на роботу уже в подарованих прикрасах. Але ваша радість з кожним кроком меншає і меншає. Адже ви не мали наміру іти до ресторану чи накривати великий стіл удома з приводу іменин. "Як же віддячити? Як дорого вартує той ланцюжок?..", - рояться клопітні думки. Позичаєте, берете зарплату наперед, витягуєте із відкладених гроші тощо і таки ввечері робите застілля. А через місяць ще раз оцінюєте той подарунок - аби подрузі у відповідь не дешевший купити.
Замість такого звичного варіанту поведінки психолог пропонує запитати себе: "Хіба ваша подруга задля майбутнього накритого столу ходила і шукала цей подарунок? А ви коли самі даруєте, теж задля заливного і келиха шампанського це робите? Чи це обмін, такий собі ритуал - мені на 300, то і я мушу на 300?".
- Тож будемо відверті - то не з друзями ми так робимо, то такі собі бізнес-контакти, - пояснює фахівець. - Тоді і справді доречно рахувати, переводити у тверду валюту, і самому дарувати не менше.
Так буде не завжди
Варто пам'ятати ще один важливий момент - якщо людина допомогла вчора, то це не означає, що вона допомагатиме і сьогодні, і завтра.
- Якось так складається - хто подає, у того і просять, - продовжує Тетяна Гудзюк. - Наприклад, одна добра колежанка завжди приїде і посидить з дитиною, допоможе накрити стіл, поїде на дачу у гарячий сезон. І якщо та сама колежанка колись посміє відмовити, то на неї впаде весь гнів товаришок. Як це вона не захотіла? Як не прийшла? А от інша, вічно зайнята подруга, може, як правило, приходити лише на святкування. Вона не переймається чужим, тому її й не просять про допомогу. Зате і образ нема. Ось таке воно життя.
Наостанок психолог пропонує міні-практикум для тих, хто не просить, бо не вміє приймати відмову.
- Подумайте про десять речей, про які ви хотіли б попросити в інших, - каже пані Гудзюк. - Уявіть конкретних людей. І скажіть вголос, починаючи словами: "Чи можу я...", "Можна...". Уявіть також найбільш болючі відмови і скажіть: "Гаразд. Дякую за відвертість".
Якщо при цьому ваш голос все ж залишається агресивним чи пригніченим, фахівець радить відкласти вправу на декілька днів.

Коментар
Владислав ГАЗОЛИШИН (38 р.), психотерапевт "Кабінету психологічної допомоги":
- Люди бояться просити через те, що бояться почути відмову. Такий страх формується під впливом досвіду інших людей, а насамперед - батьків. Дуже часто з дитинства малюк чує від рідних: "Ти мусиш давати собі раду сам. Знай, що в житті тобі ніхто не домоможе". Тож дитина росте з переконанням того, що світ, котрий її оточує, - ворожий і небезпечний. Що розраховувати в ньому можна лише на власні сили. Але ж це можливо не завжди. І тоді дорослому виявляється дуже важко звертатися за допомогою. Однак варто розуміти, що така внутрішня заборона з'явилася саме під впливом інших. Якщо батькам завжди відмовляли в допомозі - це не означає, що дитину чекає те ж саме. І якщо хтось відмовив один раз - не означає, що так буде завжди і зі всіма.

"Я турбуюся про себе, а сусід сам про себе потурбується"
У сфері "даю-дарую" теж виникає чимало неоднозначних запитань. Як робити послуги, але не дати "сісти собі на шию"?
Найпершим правилом, яким радить керуватися психолог Тетяна Гудзюк, є "Я не пропоную своїх послуг. Я чекаю, коли мене попросять".
Як приклади фахівець наводить робочу ситуацію: супервайзер бачить, що торговий представник не справляється з обов'язками, підходить до нього і починає консультувати. Той до кінця пояснення уже починає крутитися, відволікається, ніяк не може дочекатися, коли вже та поміч скінчиться. Або сімейна ситуація - батько помічає невірний розв?язок задачі і починає допомагати синові. У результаті дитина просто переписує татову відповідь у зошит. Ще один приклад - коли підлеглий чи син сам звертається за допомогою.
- У першому випадку ні торговий представник, ні син не несуть відповідальності за цю ситуацію - ви самі запропонували поміч, - пояснює пані Гудзюк. - Їм не було як відмовитися, тому й терпіли вашу присутність. В другому ж випадку відповідальність лежить на тих, хто попросив, тому вони і отримують більше, і більше будуть вдячні за надану допомогу.
Втім, нерідко в подібних ситуаціях виникає запитання: "А якщо сам не звернеться?". Адже помилки таки варто виправляти і в робочих, і в шкільних завданнях.
- Тоді краще просто вказати на помилку, підкресливши: "Можу тобі допомогти, якщо ти хочеш", - радить психолог. - Може звернеться до колеги, а може і до вас, і це теж буде для вас інформацією для роздумів.
Виконувати прохання інших жінка радить лише тоді, коли вже зроблені власні справи.
- Якщо ви сидите і слухаєте скарги подруги на чоловіка, при цьому поглядаючи на годинник і переживаючи про те, поїла ваша дитина чи ні, як мінімум - це некоректно, - зауважує пані Гудзюк. - Та й користі від вас небагато. Чесно і правильно відповісти у такому випадку: "Я можу піти з тобою сьогодні, але після 19-ї".
Роблячи добру справу, як відомо, не треба чекати подяки. Щоразу, коли ловите себе на тому, що чекаєте подяки у відповідь, психологи радять запитати себе: "Навіщо мені ця вдячність? Чому це так для мене важливо?". Якщо подяка потрібна для того, аби відчути власну значимість, то варто відверто собі в цьому зізнатися. Тоді матимете змогу подумати над тим, звідки появилося почуття власної малоцінності, як гармонізувати свою самооцінку.
Пропонувати допомогу чи співпрацю варто лише один раз, радить психолог. Наполягання дратують і змушують виправдовуватися того, хто зараз не хоче допомоги. Краще, коли людина просто знатиме, що ви готові допомогти. Тоді, коли буде готова, сама звернеться за підтримкою.
Ще одне "золоте правило": "Я турбуюся про себе, а сусід мій сам про себе потурбується".
- Це правило для тих, хто любить усім допомагати із гордо піднятою головою, - каже Тетяна Гудзюк. - Для тих, хто працює за кордоном і надсилає гроші дітям своїм, дітям брата, дітям сетри чоловіка, кумі і свату. Для тих, хто на роботі допомагає по всіх відділах, а на своєму робочому місці завжди не встигає. В Агати Крісті у детективі "Дзеркало тріснуло" одну таку добросердну пані... вбивають: "Вона явно пишалася тим своїм вчинком! Вважала, що проявила силу духу, мужність і винахідливість, коли піднялася з ліжка, наклала на обличчя косметику, пішла на зустріч... Хітер Бедкок нікому не хотіла нашкодити, ніколи. Але люди, подібні до неї, здатні заподіяти багато шкоди, тому що вони - ні, недобрими їх назвати не можна, добротою вони якраз наділені, - тому що вони не в змозі прикинути, як їхні вчинки можуть відбитися на інших".

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.