"20хвилин" допомогла врятувати людину

В дитинстві Руслан переніс захворювання на менінгіт. Тепер періодично втрачає пам'ять. Останій раз це сталося три місяці назад. Хлопець лікувався у лікарні і... пропав.
- Ми думали, що його вже нема серед живих, три місяці минуло, як подали заяву в міліцію, через тиждень приїжджала з села у Вінницю, а правоохоронці повторювали одне й те саме: «Шукаємо…», – мати Руслана Лідія Півчук зі сльозами на очах дякує редакції за те, що допомогли знайти дитину. – Він у мене один-єдиний. Нехай хворий. Але ж це своя кровинка. Подивіться, який він гарний!
Лідія Півчук мешкає в Оратівському районі. У квітні вона поклала сина Руслана в лікарню ім.Ющенка. Хлопець у дитинстві переніс захворювання на менінгіт у важкій формі. Рецидиви хвороби дають про себе знати і досі. Тож час від часу йому призначають лікування в обласній психоневрологічній лікарні. Так було й цього разу. Але Руслан втік...
Сталося це третього травня.
- Того ж дня медсестра, на зміні якої пропав пацієнт, написала заяву у міліцію про його зникнення, - каже Лідія Півчук. – Я передала слідчому фотографії сина, його пенсійну книжку. Руслану платять пенсію по інвалідності. Минуло вже стільки часу, але в міліції мені нічим не допомогли. Стільки грошей виїздила на Вінницю! Бувало, через тиждень приїжджала, щоб розпитати, як ідуть пошуки…
На щастя, Руслан знайшовся після публікації про нього в «RIA». "На вулиці пропадає хлопець, який втратив пам'ять" - так називалася стаття у газеті від 28 липня. Хлопця на фотографії впізнала знайома його матері. Жінка на ім'я Зінаїда знає його ще змалку. Вона мешкає у Вінниці. Зателефонувала в село до матері Руслана. Та одразу приїхала у Вінницю…

Ходив у цей дитсадок
Майже весь час Руслан проводив у дворах на проспекті Юності поруч із спортмайданчиком, або на самому майданчику. Тут його люди підгодовували. Тут він і ночував. Після розмови з його матір'ю, стало зрозуміло, чому саме це місце облюбував Руслан.
- Ми колись жили у цьому районі, - каже жінка. – Двадцять років провели у Вінниці. Руслан виріс тут. А ось у цей дитсадок, що біля спортивної площадки, ходив малим. Тому ці місця йому добре знайомі. У нього дуже гарна зорова пам'ять. Може відтворити усе, що побачив, до найменших подробиць. Ви б побачили, як він гарно малює. Бачить те, на що ми й уваги не звертаємо.
У село сім'я переїхала десять років тому. Треба було доглядати старих батьків. Чоловік пані Лідії, батько Руслана, помер. Хлопець залишився з мамою, дідусем і бабусею.
- Син навчався у Прибузькій школі-інтернаті, - продовжує мати. – Отримав освіту. Він усе розуміє. Але коли проявляються симптоми хвороби, багато про що забуває.
Мати розповіла, що її син нині чимось дуже стривожений, якийсь наляканий.
- Руслан постійно скаржився, що його бив тут один бомж, - каже баба Люба, жителька одного із сусідніх будинків. - Я вже хотіла про це міліції сказати. Вони тут постійно увечері ходять. Думаю, ті теж можуть побити. Добре, що його не чіпають. Я йому винесла старенький матрац. Щоб було добре спати. Одного ранку дивлюся, а матрац весь обгорілий. І Руслана ніде нема. У мене серце стало.
У той день жінки, які доглядали Руслана, місця собі не знаходили. Усілякі думки лізли в голову. Але увечері він знов з’явився.
- Знаєте, - продовжує баба Люба. - Коли він у нас появився, то дві собачки, яких я годувала, відказалися від мене. Почали за ним ходити. Куди він, туди й вони. Добрий він, по всьому видно.
Сусіди кажуть, що міліція все-таки мала розмову з Русланом. Нібито він сказав їм, що батьки вдома п'ють, то він утік від них.

Хотів у нас жити
Вінничанка Лідія Дмитрівна розповіла, як привела хлопця до себе у квартиру, щоб помився-побрився.
- Бачу, пропадає дитина на вулиці, - каже Лідія Дмитрівна. – Видно, що він не злодій і не бомж. Дали йому їсти. Провели на вулицю. Він сів на лавочці у дворі під виноградом і дивиться на мене, а тоді каже: «Можна я буду у вас жити?» У нас мала квартира. Тісно своїм. Потім кажу синові про цю розмову. А він відповідає: «Нічого, потіснилися б…»
Із квартири Лідії Дмитрівни Руслан вийшов у добротних туфлях. Але з часом їх у нього відібрали бомжі.
До речі, першими на публікацію в газеті відгукнулися представники релігійної громади. Розшукати хлопця допомогла їм дівчина Катя. До речі, це вона повідомила редакцію про незнайомця, який з'явився у їхньому дворі. Дівчина також давала йому харчі. Спілкувалася з ним.
- Бували хвилини, коли Руслан поводився цілком адекватно, - каже Катя. – Одного разу каже до мене: «Ходімо в кіно». Але здебільшого мовчав. А якщо говорив, то дуже короткими фразами, або одним словом відповідав на питання…
Насторожено поставився Руслан до представників релігійної громади. Вони пропонували йому місце в реабілітаційному центрі. Хлопець довго відмовлявся. Його переконували, що там у нього буде і ліжечко чисте, і харчі добрі, і бити ніхто не буде… А він на те тільки вертів головою. Казав, що подумає. Може, погодиться пізніше.
Керівник центру пообіцяв Руслану знайти того бомжа, який його ображає. Поспілкуватися з ним по-чоловічому, щоб той не чіплявся до хлопця. Можливо, саме ця обставина вплинула на Руслана. А може, страх перед тим, що літо скоро закінчиться і на вулиці буде прохолодно… Врешті-решт, наступного дня після спілкування Руслан погодився їхати в реабілітаційний центр.
Далі все було як у кіно. За хлопцем приїхала машина. Він сів у салон. Аж тут до редакції зателефонувала мати з проханням підказати місце, де знаходиться син. Журналісти набрали номер телефону керівника реабілітаційного центру, який приїхав за Русланом. Той вимкнув двигун автівки і зачекав, поки мати приїде за сином…
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.