Житомирська бандуристка мріє виступити у міланському оперному театрі

Дівчина вже побувала з гастролями за кордоном, освоїла крім бандури ще три інструменти, вона надає перевагу вишиванкам і понад усе завдячує своїм успіхом рідним та вчителям. Світлана грає на бандурі і сама виконує пісні. Її звикли бачити і слухати на відкритті художніх виставок в Житомирі та на різних концертах з нагоди національних свят, проте саме читачам «20 хвилин» дівчина погодилася розповісти про свої музичні захоплення та мрії.

- Світлано, коли Ви вперше відчули таку прихильність до співу та музики?
- Це подобалось мені ще з дитинства. Взагалі у мене вся родина музична, співоча. Мій дідусь, Григорій Нестерчук, був одним із кращих музикантів у Житомирській області. Одного разу, виступаючи в Палаці Україна, в Києві, він так гарно співав, що потім до нього підходили вражені іноземці та просили: «Будь ласка, дайте платівку», а дідусь відповідав жартома: «Де я вам у нас у Березівці знайду платівку»?
В оточенні талановитих, веселих людей, я з дитинства привчалась любити музику. Батьки розповідали мені, що, навіть не вміючи розмовляти, я постійно наспівувала собі якісь мелодійки. Саме мої рідні привили мені велику любов до української пісні.

- Які музичні інструменти Ви вже опанували?
- В Житомирському музичному училищі ім. Косенка, я освоїла фортепіано, а зараз - сопілку та дримбу. Ну і найулюбленіший мій інструмент – бандура.
- Чому ж саме бандура?
- Вперше я почула її на сцені Житомирської філармонії у виконанні тріо «Росава».
Чудово пам’ятаю свій перший виступ, бо саме з того моменту я визначилась з кар’єрою бандуристки. Мене запросили на весілля, щоб виконати музичне привітання для молодих. Я заспівала, заграла на бандурі – глядачі були. До мене одразу підбіг наречений, подарував квіти, він був приємно збентежений. Пам’ятаю, тоді всі піднялися і аплодували стоячи. Не забуду свої почуття у той момент, бо мені це все здалося таким простим – я просто вийшла, заспівала, отримала задоволення, а виявилось, що його перейняла і публіка. Тоді я зрозуміла, що тепер я вже не зможу вибрати щось інше, замість бандури.