Відчути себе дереворубом на… трамвайчику

Туристичним маршрутом довжиною близько 30 км – від смт. Вигода до Соболівського лісництва, почали користуватися з 2003 року. А от історія вузької залізниці розпочалася в Карпатах іще за часів Австро-Угорської імперії. Тоді австрійський підприємець барон Леопольд Поппер фон Подгарі переніс з Угорщини в Галичину головний офіс своєї фірми. Підприємство Поппера спеціалізувалося на заготівлі, переробці і збуті деревини. Барон влаштував у Ґорґанах перший тартак, тобто пилораму, у селищі Вигода. Тому в давнину трамвайчиком на роботу їздили гуцули-дереворуби. Долаючи їхній шлях і сьогодні можна  уявити себе дереворубом.

Подорож на трамвайчику для журналістів організувала Львівська філія  ЗАТ "Українські радіосистеми" (ТМ "Beeline"). Адже тепер на маршруті трамвайчика з'явилося покриття "Beeline". Проводить екскурсію Любомир Яцків, який, власне, і відродив туристичний маршрут.
– Туристи люблять їздити на кабріотлєті і на льорі, – запрошує пан Яцків у вагон. Сидіння у закритому вагоні – м'які і комфортні. – Льора – то відкритий вагон без даху, а кабріолєт – з дахом, але без вікон. Як захочете – потім перейдете туди, де більше сподобається.
І справді, після першої ж зупинки у повністю закритому вагончику сидіти не хочеться. Адже відчути усі аромати карпатського повітря можна лише у відкритих приміщеннях. Трамвайчик рухається не швидко і не надто повільно – якраз так, що встигаєш усе роздивитися. Також встигаєш помахати на знак привітання місцевим жителям, які тарпляються на маршруті трамвайчика. Очевидно, люди тут до цього звиклі, адже також, посміхаючись, махають нам у відповідь.

– Унікальність нашої вузькоколійки в тому, що вона збудована ще в 1898 році і до цього часу рахується одним із екологічно чистих видів транспорту, – тим часом розповідає екскурсовод. – Річка, якою ми мандруємо називається Мізунка. Маршрут закінчується висотою у 1354 метри над рівнем моря.
Першу зупинку трамвайчик робить перед дерев'яним мостом над Мізункою. Перил на мості немає. Любомир Яцків запрошує усіх перейти на той бік.
– Я ж боюся висоти! – обережно каже хтось позаду. – Треба якось так пройти, щоб не подивитися вниз.
Йти мостиком і справді дещо лячно. Але екскурсовод заохочує це зробити якнайшвидше, адже якщо стати знизу, то можна зробити гарні фото трамвайчика, коли він проїжджатиме мостом.
За кілька метрів від мостика є джерело «Нафтуся». Вода, що б’є з нього має дивний присмак – солоно-солодкавий. Пан Яцків пояснює, що ця мінеральна вода – цілюща і радить не викидати одноразові склянки, з яких її випиваємо.

Впродовж усієї поїздки Любомир Яцків розповідає різноманітні історії про бойків – народ, який населяє тутешню місцевість. Часто важко зрозуміти що з його оповідок правда, а що – лише жарт.
– Найчастіше лісоруби виїжджали у гори в понеділок зранку, щоб повернутися додому увечері в п'ятницю, бо ж чого дарма паровозик ганяти щодня, – каже гід. – Цілий тиждень вони працювали в лісах, але вже в середу не витримували їхні дружини і вузька колія доставляла жінок в обійми своїх коханих половинок кожної середи. А потім наприкінці тижня усі разом поверталися додому.
Наступна зупинка – біля Мізунських водоспадів. Тут, як пояснює пан Яцків, проходять змагання на каяках та катамаранах. Коли ми обдивляємося скелі біля водоспадів, зауважуємо, що потрібно добре вміти їздити, аби не пошкодити себе.
– А там, де бачите хрест на горі – то гора Монастир, – вже під час іншої зупинки каже екскурсовод. – У XVI столітті тут була справжня фортеця. Тоді Карпатами ходили татари, села палили, а горян в ясир забирали. І якось обклали вороги монастир на горі, але ченці бусурманам не здалися. Гаряче молилися мешканці монастиря три дні і три ночі. І тоді сталося диво, адже на світанку четвертого дня затряслася гора, розверзлася і сховала людей. Налякалися татари і повтікали. А місцеві на пам’ять про це поставили тут хрест.
Біля ще однієї зупинки трамвайчика знову стають у пригоді одноразові склянки. Адже там можна попити джерельної води з джерела «Дзюркач».
Чому така назва? – запитує пан Любомир і одразу ж відповідає. – Тому що дзюрчить.
Вода з цього джерела не мінеральна, але чиста і смачна.
Далі ми проходимо вверх по Лисій горі. На деревах помічаємо розмітку. Виявляється, тут проходять велосипедні змагання.
Лисою гора називається тому, що на її вершині є територія, де немає смерек, – пояснює пан Яцків. – Інші ж смереки ростуть тут через те, що кожен бойківчанин, який цілував дівчину в губи, а це для них дуже великий гріх, мусив садити смереку. Втім, засадити всю гору так і не вдалося. Тому ми й приводимо сюди туристів, аби хоч їхніми стараннями вона не була лисою.
Після цих слів гід закликає усіх на п’ять хвилин розійтися лісом, аби кожен знайшов причину для садіння смереки. Втім, члени нашої групи вважають за краще пофотографуватися на фоні велосипедної траси.

>
Додому повертаємося з масою вражень. Здається, що за півдня, проведених у трамвайчику побачив стільки, скільки можна і не побачити за тиждень «пасивної» відпустки. Кожен, їдучи звідси, напевно, дає собі обіцянку повернутися ще хоч раз на шлях гуцулів-дереворубів.

 

Довідка

Організовує екскурсії на карпатському трамвайчику відділ у справах туризму ТОВ “Уніплит”, що у смт. Вигода в Долинському районі. Тел. 8(03477) 61-334, т/факс 61-441, моб. 80503732475, 80673428389. Контактна особа – Любомир Яцків, e-mail: [email protected]. Екскурсія для однієї людини коштує 50 грн.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.