У Франції вінничанка Наталя Дуржинська дізналася про справжню батьківщину круасанів

До французів по науку
Шенгенську візу їй відкрили за десять днів. Потім Бориспіль - і за три години льоту в Парижі. Білети коштували близько 2900 грн. Перші два дні, розповідає Наталя, вона з друзями провела у Парижі, у недорогому готелі – по 45 євро за добу на трьох.
Навчання проходило у місті Клермонт-Ферран, а на уїк-енди можна було швидко й зручно залізницею дістатися в Париж чи будь-яке інше місто Франції.
— Клермон-Ферран — це, по суті, студентське містечко, — каже Наталя. - Основну масу населення складають студенти. Там не прийнято у будні йти в клуб чи паб. Молодь ходить на дискотеки лише у вихідні.
У Клермон-Феррані, розповідає Наталя, є клуб відомого співака Девіда Гуетті. У ньому три танцювальні зали і в кожному — музика іншого стилю. Отже, кожен відвідувач може вибирати, що йому до вподоби.
Побачити Париж — і не померти
— Може, я пробула дуже мало часу в Парижі, щоб зрозуміти вислів: „Побачити Париж і померти”, — каже Наталя Дуржинська.
А ще, зауважила вона, може, й тому, що, коли їхали з аеропорту Шарля де Голля, було відчуття, ніби ще знаходишся в Києві, на шляху з Борисполя. Такі самі вулиці, будівлі, такі ж затори на дорогах.
Найперше, що здивувало вінничанку у французькій столиці, — це те, що близько 80% людей у місті — це араби й африканці. Люди замкнуті й недружелюбні.
— Ми запитували, як дістатися на вокзал, а нам одна жінка відповіла, що не знає, бо вона їздить автомобілем, — дивується Наталя.
Пересувалися по місту на метро. Зручний і швидкий транспорт, але дорогуватий — разовий білет коштує 1,6 євро.
- Про Ейфелеву вежу кажуть, що її видно з будь-якого куточка Парижа. Але, коли я сідала в метро, башти не було помітно, - каже Наталя. - Натомість, коли вийшла на своїй зупинці, тоді її й помітила. Отак візуально й орієнтувалася в Парижі. Близько години чекала в черзі, щоб піднятися на Ейфелеву вежу. Піднятися, наприклад, на третій поверх коштує 12 євро.
На другий день перебування в Парижі Наталя Дуржинська відвідала Єлисейські поля: багато трави, а посередині озеро, навколо якого всі сидять, відпочивають, читають книги. Стільчики, які там стоять, можна переносити і ставити, де забажаєш. Далі за озером сад, а ще далі є лабіринт із кущів, як в „Алісі у країні чудес” Льюїса Керрола.

Гастрономічні відкриття
У французьких містах на вулицях багато маленьких кафе, де пара столиків на вулиці, а решта - в приміщенні:
— Сидиш, п’єш каву в такому кафе і розумієш — я у Франції, — згадує Наталя.
Також продають дуже багато солодощів. А ще, розповідає дівчина, вона дізналася, що круасани — це не французька кухня. Їх придумали турки.
А от національний делікатес Франції, жаб’ячі лапки, вінничанці дуже сподобалися. Розповідає, що жаб’ячі лапки подали разом із картоплею під сметаною з кропом і часником. Було дуже смачно, а на смак вони були, як риба.

Париж — Ліон