Вірші Василя Махна переклали малаяламською мовою, однак на батьківщині його творчість сприймають не всі

Слухати вірші колишнього земляка нещодавно в арт-клубі “Коза” зійшлися здебільшого студенти. Було там і декілька викладачів педуніверситету та редакторів деяких тернопільських видавництв.
– Такі виступи потрібні, адже лише на публіці можна перевірити, чи викликають тексти певні емоції, – каже Василь Махно (44 р). – Автор має викликати людину на розмову, адже без діалогу з читачем твір не може існувати.
Розчарували митці
Наступного дня після творчого вечора поет у “Козі” замовляє чай. Василь Махно — у джинсах, темно-оранжевому светрі і сірій куртці зі вставками. Каже, що востаннє приїжджав в Україну два роки тому і то лише на декілька днів.
- Тоді батьківщина зустріла мене дощем. Тепер і поїздка набагато довша, і погода краща, – розповідає поет. – Я днями ходив вулицями і спостерігав за людьми...
Перше, що здивувало поета в  Тернополі - на наших вулицях дуже багато красивих дівчат. Натомість деякі чоловіки - художники та письменники подивували не дуже приємно.
– Вони мене весь час переконували, що Америка - це погано і що там немає ніякої культури, – скаржиться поет. – І це говорили ті люди, які у США ніколи не були. Та й узагалі за останні роки не виїздили за межі країни. Окрім того, будь-які аргументи ці люди не сприймають. Але це велика їхня помилка, адже митці мають бути відкриті до діалогу, а також не мають боятися змін.
Америку пізнав за запахом
Василь Махно розповідає, що відколи в Америці - дуже змінився. Тамтешня культура, психологія та й стиль життя дуже відрізняються від того, до чого він звик в Україні.
- Звісно, я також змінився, змінилися й мої вірші, – продовжує поет. – Адже що я знав про Америку, коли жив у Тернополі? Я ж так само мислив, як мої колеги. Мені потрібно було прожити там два роки, щоб зрозуміти країну і місто, в якому я тепер живу.
Виявилося, що перше знайомство з Америкою поет досі пам’ятає в деталях.
- Ми приїхали у Нью-Йорк пізно ввечері, і перше, що нас вразило, – звуки і запахи, – пригадує він. – Це були дуже пряні аромати, які використовують під час приготування страв у різних кухнях світу. Лише через кілька років я перестав їх помічати. І тепер можу спокійно пообідати навіть в індійському ресторан, де спецій використовують найбільше.
Народилася друга донька
Український емігрант в Америці працює в науково-культурному товаристві ім. Т.Шевченка. Він нині разом із колегами визначає, кому з науковців і письменників потрібно виділити стипендії чи гранти. Окрім того, пан Махно організовує різні зустрічі та виступипи видатних людей.
- Така діяльність мене цілком влаштовує, - каже він. – А ще - я дуже багато пишу і друкуюсь у багатьох країнах. В Індії мої твори переклали навіть на малаяламську мову.
Тож Америка, за словами пана Махна, відкрила йому чимало нових можливостей. Окрім того, там в нього народилася молодша донька.
- Коли Соломійка підростала, ми її вчили говорити і англійською, і українською водночас, – усміхається чоловік. – Навіть вмикали українські мультики, щоб вона швидше засвоювала мову. Згодом я їй пояснив, що вона мусить добре знати обидві мови.
Старша ж донька пана Махна - Христина - англійську вивчила без проблем. Та й адаптувалася вона до життя в США значно швидше за батьків.
– Вона в американську школу пішла з першого класу, – каже Василь Махно. – Коли Христинка закінчувала навчання, то їй присвоїли титул найкращої учениці. Хоча спочатку мову вона знала не так досконало, як інші.

П’ять запитань про творчість

– Ви тепер дуже багато пишете про Нью-Йорк...
- Так. Бо направді, дуже мало таких міст є на планеті. Те місто не спить 24 години на добу і постійно горить вогнями. Тут відбувають різні мистецькі акції та культурні події. Тому не писати про нього просто неможливо.
- Про які міста ще пишете?
- Про Чортків і Кривий Ріг. У Чорткові я народився, а в Кривому Розі – навчався.
— Чи пишете про Тернопіль?
- Ні, хоча я в Тернополі прожив більшу частину свого життя, не можу про нього писати. Культурне життя в цьому місті не викликає жодних позитивних емоцій. Можливо, я просто сумую за тією атмосферою, що була в Тернополі у 90-х...
– У Тернополі на вашу творчість реагують по-різному: одні захоплються, інші – категорично не сприймають...
– Так суперечливо до мене ставляться лише в Україні. Але не через творчість, а через те, що я вирвався звідси.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.