“Ковбаса в Білорусі пахне м'ясом...”

Тролейбуси їздять до 3.00
У гості до наших північних сусідів хлопець подався на відбірковий футбольний матч до чемпіонату світу-2010 між збірними Білорусі й України.
- Хоча населення Мінська — більше двох мільйонів, однак мені весь час здавалося, що там - тисяч 300, не більше! — ділиться спогадами Роман. —  Ми приїхали до Мінська о 10-й ранку і аж до 18.00 гуляли містом. Парадокс: на вулицях увесь день було майже безлюдно! Склалося враження, що там життя розмірене і без метушні, ніхто нікуди не поспішає.
Дороги будь-якого українського міста, порівняно з мінськими, наче небо і земля. Скажімо, в Білорусі навіть у великих містах не знають, що таке затори.
- Весь громадський транспорт у Мінську - новий. Однак проїзд — недорогий, квиток обійдеться приблизно в 2 грн. Тролейбуси їздять до третьої ночі. Причому після 23.00 кондуктора в салоні вже немає, а проїзд стає безкоштовним, — каже хлопець. — Окрім того, в Мінську є декілька станцій метро, але його лише розвивають, тому користуються цим видом транспорту - одиниці.

На дорогах ям немає
Під час Другої світової війни столиця Білорусі через бомбардування була зруйнована вщент. Згодом її відбудували повністю у “радянському” стилі: широкі прямі проспекти, однотипні, схожі, наче близнюки, будинки-“коробки”. Втім, як помітив тернополянин, дороги в Мінську - ідеально рівні, впадає у вічі й чистота.
Я звик, що заклади індустрії розваг і відпочинку — диско-клуби, бари, ресторани — сконцентровані у центрі міста, — зауважує співрозмовник. —  Натомість у столиці Білорусі - все інакше: нічне життя вирує лише на околицях.
Зате центр Мінська може “похвалитися” офіційними спорудами: пам'ятником Леніну, резиденцією Олександра Лукашенка, яка, до речі, видалася українцеві досить непоказною, а також кількома великими адмінбудинками.
— На весь центр - тільки один розважальний комплекс із супермаркетом! — емоційно додає Роман. —  Хоча за тамтешніми мірками він - великий, я так не вважаю. Судіть самі: площа того “мегакомплексу” — десь одна п'ята наших “Подолян”.
Магазини, як за Союзу
Навіть обміняти гроші в Білорусі — завдання не з легких, переконався юнак.
У Тернополі зареєстровані більше 50 банків, — зазначає він. — А в Мінську ми знайшли лише три, причому міняють гроші не в кожному.
В обмінному пункті “Беларусь-банка”, що на залізничному вокзалі, курс на час матчу збірних України та Білорусі був наполовину нижчим за реальний, тобто не 320 білоруських рублів за 1 грн, а 170 за гривню.
Магазини там такі ж, як були у нас за Союзу, — продовжує тернополянин. — Тому, коли заходиш щось купити, видається, наче перенісся у минуле: за прилавком стоїть літня жінка в білосніжному накрохмаленому до хрусту “ковпаку”, зі складеними на животі руками і питає: “Чо надо?”.
У всіх крамницях, за словами тернополянина, імпортних продуктів дуже мало. Однак їхня молочна ковбаса дійсно схожа на ковбасу, тобто має приємний “м'ясний” смак і запах.
— Білорусь для гаманця пересічного українця – країна досить дорога, — додає він. —  Хоча зарплати у місцевих відносно невисокі, в еквіваленті в середньому становлять 400-600 доларів.
Ціни на більшість продуктів, порівняно з тернопільськими, вищі приблизно в п'ять разів. Так, буханець хліба коштує в еквіваленті майже 10 грн, а пляшка пива — від 9-ти. Роман навіть побачив на полиці в одній з крамниць пиво “Чернігівське”. Але воно було дорожчим, ніж в Україні, більше як вдвічі.