A A A
Размер шрифта: Білий лелека, якому не вдалося відлетіти у вирій, зимує у дворі у Володимира Липовецького з Томашполя. Пораненого птаха підібрали край дороги під час перших холодів минулої осені сини – Сергій та Володимир.

- Привезли і кажуть: «Тату, його пси загризли б. Бо не може ні летіти, ні ходити», - Володимир Анатолійович згадує про те, як лелека опинився у них вдома. - Побачили його хлопці край дороги за містом. Шкандибав на полі. Не могли покинути. Кажуть, ти крука вилікував – то й лелеку поставиш на ноги.

Внук Володимира Анатолійовича, десятикласник Сашко, хоч і живе в іншому кінці міста, погодився допомагати дідові доглядати за птахом. Уже три місяці бусько - член сім’ї Липовецьких.

- Він за цей час так звик до всього, що навіть годує двох песиків і кота, - каже Володимир Анатолійович. – Коли сам досхочу наїсться риби, тоді бере у дзьоб рибину і несе нашій сіамській киці Соні. Потім вертається і так само дає по рибині Бульці і Кузі. А ті аж витанцьовують перед ним на задніх лапках.

Гриша-десантник чотири дні дзьобав усіх підряд

Гість з неба, або Гриша-десантник, так назвали лелеку, чотири дні не давав нікому спокою. Ще трохи – і його могли виставити за двері.

- Ми занесли його у хлів, - каже Володимир Липовецький. – Там у нас корова, теля, у кутку будка Бульки й Кузі. Розмістили його у клітці. А йому там не сподобалося. Вибрався і давай усіх дзьобати. Спочатку мені дісталося, пробив дзьобом штанину. Тоді клюнув корову, потім теля… Собаки скавулять, корова реве. Шум, гам, як на весіллі. Так тривало чотири дні. Я вночі більше був у хліві, ніж у хаті. Боявся, щоб око корові або теляті не виклював. Та й вони могли затоптати птаха.

Місце для себе лелека облюбував там же, у хліві, на тумбочці, що стоїть біля вікна.

- Йому треба бути вище від усіх, - усміхається співрозмовник. – Така в нього природа.

До риби припрошувати не треба

- Гриші поталанило, - усміхається Сашко. – Дід у нас затятий рибалка.  Та ще й ставок під боком, у кінці городу. Рибу завжди маємо. А лелеці тільки подавай її. Хоч велику, хоч малу – все проковтне.

Навіть у ці морозні дні внук з дідом сідають з вудочками біля лунки.

- Оце перед вашим приїздом о сьомій годині закинув вудочку і десь за три години спіймав шістнадцять плотвичок, – каже Володимир Анатолійович. – Шість з них Гриша одразу ум’яв. По одній віддав своїм друзякам – коту й песикам.

Не треба припрошувати лелеку до ковбаси і м’яса. Їх дають нарізаними на шматочки.

- Ставлю на ніч мишоловку на горищі, - каже пан Володимир, - на ранок Гриша має делікатес. А ось вітаміни силою запихаю у дзьоба. Морква, яблука, капуста, буряк, чомусь не до смаку. Але ж вітаміни потрібні…

Прилетить крук, сяде на плече…

На городі в господаря стоїть дерев’яний стовп з підпорою. Колись там проходила лінія електропередач. Дроти перенесли в інше місце. Стовп залишився. Володимир Анатолійович планує вимостити на ньому гніздо, закріпити колесо.

- Думаю, від нас лелека не захоче летіти, - каже співрозмовник. – Тут для нього ставок з рибою, жабками. Така само історія була у сусідньому селі Моївка Чернівецького району. Там чоловік теж врятував лелеку. Після того в селі стільки з’явилося лелечих гнізд!.. Недаром кажуть, що лелека – як людина. Все розуміє, а ще більше – відчуває.

Синиці на подвір'ї у Липовецьких виспівують з самого ранку. На деревах і біля вікна господар чіпляє на ниточках шматочки сала. От і злітаються. Минулого літа довго прилітав до їхньої оселі крук. Пан Володимир знайшов його пораненого у траві на березі ставка. Обробив рану йодом. Так само, як і лелеці. Виходив, як малу дитину. Випустив, а той відлетить, і знов повернеться. Сяде на плече і на весь голос: к-а-арр! Приблизно місяць після того, як випустили на волю, птах кружляв над будинком рятівника.

"Лелека навіть відгукується, коли  ім’я називаю"

- Гриша теж за мною ходить, як на прив’язі, - усміхається Володимир Анатолійович. – Корову до хати не заведеш, а цей приходить погрітися. Впускаємо. Навіть відгукується, коли  ім’я називаю. Корову, здається, доглядати легше. Лелека птах ніжний та дикий. Агресію виявляв, мабуть, тому, що самець. Це сваха визначила – Оксана Борисівна Яковлєва, вона біолог, знається на цьому.

Пташиним ветеринаром називають діти Володимира Анатолійовича. Він не ображається. Птахів любить. Ніколи не брав до рук гвинтівку. Каже, не зміг би  вистрелити не тільки у птаха, а в будь-яке живе створіння. Не раз друзі по роботі - пан Володимир 38 років працював водієм автобуса - кликали йти з ними стріляти качок. Завжди відмовлявся.

- Можливо, за те, що виходив двох підбитих птахів, якийсь з гріхів мені проститься перед Богом, - каже чоловік. – Бачу, внук так само уважний до лелеки. Точно знаю, мисливцем не буде. Сподіваюся, лелека принесе ще не одного внука.

У школі ніхто не знав, що Сашко з дідом доглядає лелеку. Крім Мишка Максимчука. Йому Сашко розповів, коли одного разу поверталися додому. Тепер, після відвідин школи журналістом, один з однокласників назвав Сашка героєм-рятівником. Весь клас із захопленням сприйняв вчинок скромного Липовецького.