- Перше враження після приземлення на тому континенті важко передати! Фантастика й годі! - ділиться чоловік. – Адже зі снігових заметів і морозу ми потрапили у царство зелені і барв.
“Спека, літо!..”
Коли українці вийшли із будівлі надсучасного аеропорту, поруч крокували тепло одягнені аргентинці. Вони також летіли з Рима. У “Вічному місті" тоді було +12С.
- Ми дружно “прилипли” до вікон. Мабуть, кожного накрило з головою відчуття: “Спека, літо! Оце пощастило!”, - пригадує Михайло. - Видавалося, наче зими не існує! Люди — усміхнені, засмаглі. Всі — в легких футболках, спідницях і шортах.
Тернополянин одразу відчув першу особливість Аргентини — її повітря. Воно тепле і вологе водночас, тому швидко гоїть рани.
- Позначки термометрів уже сягали близько +30С, - продовжує наш герой. - Але відчувалося, що надворі — ще ранок, подекуди поблискувала роса. Я почав озиратися. Здавалося, десь мають рости каштани, клени, цвісти вишні.
Утім, тамтешня природа була зовсім іншою. Попри дорогу росли пальми, фікуси, схожі на папороть дерева. Із “наших” - були тільки осики.
- Багатоповерхівки-коробки у “спальних” районах аргентинської столиці одразу нагадали Україну, - зауважує чоловік. - На балконах люди сушили білизну, у великих горщиках росли вазони, інколи такі крислаті, як дерева. Але всі вікна через спеку закривали жалюзі.
Хіпі повторював "на біс" привіт
Українська діаспора в Аргентині поступається за чисельністю лише вихідцям з США і Канади.
- Якось ми поїхали на екскурсію в Тігру. Це місто дуже колоритне, розташоване вздовж річки з рудуватою водою. Тому кожен з тамтешніх будинків має пірс, - розповідає Михайло. - Ми з товаришем із Чернігова Сергієм зайшли у місцевий магазин. Там продавали всяку всячину. Нас одразу зацікавили сигари, яким, до речі, у крамниці відвели цілий прилавок. Поки я визначався з покупкою, почув за спиною рідну мову: "То добре сеньйор вибирає". Не повірив власним вухам! Адже, окрім нас і продавця — жіночки років 50-ти, в крамниці не було нікого!
Тернополянин різко озирнувся: "О, пані володіє українською?". Почув ствердну відповідь: "Так, бо я є українка". Нові знайомі розговорилися. Жінка розповіла, що її батьки перебралися з України, а вона народилася вже в Аргентині. Українською її ім'я звучить як Оксана, іспанською - Сусанна. Особливо продавцю сподобалося звертання "пані".
- Сергій запитав в Оксани російською про життя діаспори. Вона показала на вухо, попросила: "Повільніше", - веде далі чоловік. - Виявилося, російської вона не розуміє.
- Та на цьому курйози не закінчилися. На вулиці сувенірів в Буенос-Айресі мене зупинив продавець-хіпі. Було помітно, що він - європеєць, - продовжує співрозмовник. - Запитав іспанською: “Ти звідки?" Я спершу не зрозумів. Він перепитав. Потім поцікавився: “Інгліш?” Я заперечив: “Ні, Україна”.
Хіппі зрадів: "О, Украйнія!” Привітався з Михайлом іспанською: “Оля, оля!" і почав розповідати щось про себе, завчив наше вітання, повторюючи “на біс” слово “привіт”.
Юшка з... травою
Після перегляду латиноамериканських серіалів складається враження, що тамтешніми вулицями ходять самі топ-моделі. Та насправді все не так.
- Буенос-Айрес, як і Москва — “казанок народів”. Слов'янок видно у натовпі одразу. Адже більшість аргентинок - не красуні, - запевняє Михайло. - Може, у них інший еталон краси...
Улюблена страва аргентинців — стейки з яловичини. Однак такий делікатес - напівсирий, а на смак, наче... гума. І українські зуби, і ментальність, жартує чоловік, від таких харчів - далекі.
- Такого поняття, як відбите м'ясо, там немає! - зауважує тернополянин. - Їм просто це не потрібно. Адже м'яса — хоч відбавляй, смаж скільки завгодно! Корова навіть є одним із символів країни.
Проте найбільше нашого гурмана здивувала інша страва - коров'ячий шлунок. Його рубають на шматки, смажать, а зверху притрушують сухарями.
- Якщо страва гаряча, то це — така смакота, пальчики оближеш, - зізнається Михайло. - Інша справа, коли шлунок вистигає. Треба бути дуже голодним, щоб на таке спокуситися!
Також тернополянину засмакувала аргентинські ковбаси, які нагадують наші мисливські. Натомість кров'янка “не пішла”, бо всередині була рідкуватою.
- Я накладав у тарілку те, що звик їсти вдома: цибулю, помідори, огірки, листя салату, - пояснює наш герой. - Інша річ — аргентинці. Вони наминали варену спаржу. Я скуштував її лише раз. Спаржа видалася напівсирою, окрім того, катастрофічно бракувало солі.
Хліб у них - не найпопулярніший продукт. Хоча придбати його можна всюди. Він переважно наче дієтичний, несолоний. Дещо дорожчий хліб нагадує наш кекс.
- Але перша страва вразила мене найбільше, - посміхається Михайло. - У тарілці не було густого: ні картоплі, ні буряка. Сама юшка з невідомою травою, яка давала кислоту.
Вода в Аргентині дорога
Аргентина — країна контрастів. Це стосується і цін, помітив тернополянин.
- За упакування багажу ми заплатили у “Борисполі" 25 грн, - пригадує наш співрозмовник. - В Аргентині така дріб'язкова послуга "тягне" 40 песо, тобто 10 доларів. Така різниця одразу впадає у вічі!
Вода там - також недешева. За півторалітрову пляшку просять більше долара (5 песо — прим. ред.). Але на цьому — хочеш ти цього чи ні - не зекономиш, адже пити кортить все одно! Причому мінералка з газом - ще дорожча.
- Парадокс: 750-грамова пляшка пива коштує в Буенос-Айресі 3,80 песо, тобто дешевше, ніж вода, - продовжує Михайло. - Вітчизняне пиво представлене лише однією маркою — "Крістал", з наголосом на першому складі. На смак воно нагадує наш "Десант".
Значно більше, ніж “Крістал”, тернополянину засмакувало бразильське пиво "Брахма". Воно нагадує наше "Микулинецьке".
- В Аргентині заборонено вдень розпивати алкоголь на вулиці, - розповідає тернополянин. - Тому місцеві нас застерігали: “Будьте обережні з випивкою. За порушення - дуже високі штрафи, навіть можуть забрати у відділок”, - пригадує Михайло Урбанський.
Утім, щоб якось “перехитрити” закон, винахідливі пивомани ховають пляшки в пакетики, навіть якщо ті — й прозорі.
Шотландське віскі там дешевше, ніж у нас. Пляшка коштує 35 песо, тобто неповних 10 доларів. Майже стільки ж, як послуга з упакування багажу! – додає чоловік. - Перед від'їздом ми скуштували віскі. Воно, до речі, дуже легко п'ється.
У місті “Попутних вітрів” немає заторів
Буенос-Айрес, назва якого перекладається як “попутні вітри”, заснували як місто-порт. Тепер це - гігантський мегаполіс. Офіційно там зареєстровані понад 13 млн жителів.
- Проїзд у таксі - порівняно недорогий, - каже тернополянин. - Якщо "гасати" центром, можна вкластися в 15-20 песо. Таксофірм діє багато. Навіть назви схожі до наших: “Радіотаксі”, “Протаксі”, “Пілот”, “Сіті”. Але машини - стандартного чорно-жовтого кольору, як в Індії.
Близько 20 років тому Буенос-Айресом курсували трамваї. Потім колії частково порізали, дороги заасфальтували.
- Громадський транспорт столиці - автобуси і метро, тобто “субте”. Цікаво, що заторів там немає, хоча транспорту - більш ніж вдосталь. Багато німецьких автобусів 60-70-х років ХХ століття і сучасних машин - здебільшого “Фольксвагенів”, “Рено” і “Фіатів”, - зауважує тернополянин. - У деяких кварталах - односторонній рух. Тому, якщо треба кудись дістатися якнайшвидше, варто вийти із таксі та пройтися пішки ті кілька метрів.
Усі автобани в країні - платні. За проїзд з одиниці транспорту беруть 2 песо. Якщо водій має монетку, то кидає її в автомат і отримуєш чек. Якщо ні - контролер видає решту.
- На пішохідних переходах там є цікаві знаки-штампи - на них зображена вагітна жінка, яку чоловік б'є пляшкою, - пригадує чоловік. - Літера “Е” на дорожніх знаках вказує на стоянку, але внизу, зазвичай, є інший - знак питання. Якщо транспорт “затримається” на вулиці надто довго, його забере евакуатор.
Найтемпераментніший і найромантичніший танець у світі — танго — аргентинці танцюють просто на вулиці. Він зародився в кварталах Буенос-Айреса наприкінці XIX ст.
Буенос-Айрес, назва якого перекладається як “попутні вітри”, заснували як місто-порт. Тепер це — гігантський мегаполіс. Офіційно там живуть понад 13 млн людей
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 16 від 17 квітня 2024
Читати номер
Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous reply Anonymous
Anonymous