Ольга Каришина: "Вишиванка пасує до джинсів"
Досьє
Ольга Станіславівна Каришина
Посада: завуч міжрайонного учбово-виробничого центру національної Спілки майстрів народного мистецтва України.
Рік народження: 1954.
Сімейний стан: заміжня, чоловік Ігор Михайлович (57) - директор міжрайонного учбово-виробничого центру національної Спілки майстрів народного мистецтва України, заступник голови обласного осередку національної Спілки майстрів.
Діти: донька Оксана (33), старший лаборант мед центру ВПС.
Улюблена музика: класична.
Улюблений фільм: «Офіцери».
Улюблена література: поезія.
Хобі: писанкарство, вишивка, вирощування квітів.
Ольга Каришина і сама вишиває, і інших навчає. Але каже, що вдома вишитих речей у неї мало – всі роздарувала… І пишається тим, що умільцям зі Спілки майстрів народного мистецтва України вдалося відродити мистецтво подільської вишивки. Адже часом ці унікальні візерунки переносили на полотно з напівзотлілих старих речей, знайдених у сільських скринях.
Чоловіки теж вишивають
- Яким професіям навчають у вашому учбово-виробничого центрі?
- Наш осередок існує вже 18 років. Спочатку ми готували спеціалістів творчих професій лише для себе, а потім стали співробітничати з обласним центром зайнятості. Вони фінансують нашу програму підготовки майстрів, направляють людей до нас на курси. У нас є кілька груп: лозоплетіння, кераміки, різьби по дереву, килимарства.
Але в основному навчаємо художній ручній вишивці. Це ніби і робітнича професія, але в той же час вона дуже творча. І якщо у центрі зайнятості ця спеціальність називається «вишивальниця», то ми наших випускниць називаємо майстрами з художньої ручної вишивки.
За увесь час ми підготували в області вже понад дві тисячі майстринь. Були і кілька чоловіків, що вчилися вишивати. Валерій Молодих, художник із Немирова, як кваліфікаційну роботу представив вишиту чоловічу сорочку.
Але в основному чоловіки займаються лозоплетінням, а вишивають - жінки. Вони закінчують чотиримісячні курси, а потім працюють у нас надомницями. Свого цеху у нас немає, але вони отримують замовлення і виконують його вдома. Це дуже зручно для жінок, що мають малюків – і дитина під наглядом, і мама заробляє гроші та стаж.
Наші викладачі працюють у районах області. Там така професія особливо потрібна, бо у селах жінкам зараз дуже важко знайти роботу.
- Технік вишивки існує чимало, яким саме навчають у вас?
- Навчаємо майже ста технікам ручної вишивки, але в основному – подільській народній. Причому вироби, створені нашими майстрами, не просто високохудожні. Вони відтворені зі старовинних зразків, з отих вишивок, які ми відшукали в селах, у бабусиних і прабабусиних скринях. Але разом із тим ми стараємося робити речі й сучасними – щоб блузочка, наприклад, пасувала і до джинсів. Зараз багато молодих дівчат стали захоплюватися вишивкою, і це тішить. Чимало жінок приходять до нас і без направлення центру зайнятості. Просто хочуть навчитися вишивати. І ми беремо їх – а чому б і ні? Навчиться сама – передасть уміння свої дочці, а та – своїй… Це вселяє надію, що прадавнє мистецтво житиме і далі.
А буває, що приходять до нас учитися не дуже-то й охоче: ну, прислали з центру зайнятості… А потім виявляється, що вишивання – така захоплююча справа! Якби ви бачили, які кваліфікаційні роботи нам здають – очей відвести не можна. Серед них трапляються справжні шедеври. І ми з найкращих робіт створили фонд, тепер використовуємо їх для виставок та презентацій.
Колекція зібралася вже дуже велика. Чимало років ведуться розмови про створення музею народної творчості. Дуже хотілось би передати нашу колекцію саме туди. Всеукраїнська спілка має бажання забрати її до Києва, але ми хочемо, щоб вона залишилася у рідному місті. Адже це наше надбання, роботи мають не лише художню, а й історичну цінність – саме тому, що вони створені за старовинними зразками подільської вишивки. Ну, а якщо не буде такого музею найближчим часом, то передамо їх краєзнавчому чи художньому музею.
Увесь Київ дивувався
- Де можна побачити роботи ваших майстрів?
- Як правило, робимо виставки разом із Центром народної творчості, виставляємося у краєзнавчому музеї. Беремо участь і в обласних, і у всеукраїнських виставках.
У Києві проводили виставку подільських рушників, то з усіх куточків столиці сходилися подивитися на них. Адже наші рушники – особливі, візерунки дуже цікаві – вони вишиті качалочковою гладдю, тому з обох боків вишивка має однаковий вигляд.
Наші майстри мають тепер і своє професійне свято. Його відмічають у другу неділю травня, але цього року воно збігається з Днем Перемоги. Тому святкуватимемо на тиждень пізніше. Обов’язково проведемо цього дня виставку, але де саме – ще не знаємо. Якщо погода дозволить, то може, і просто неба, у парку.
У США - з рушником на згадку
- А купити вишиту річ у вас можна?
- Ми не продаємо лише речі з фондів, а все інше можна купити. Можна й замовити. Бо, наприклад, якщо вибір готових чоловічих сорочок досить великий, то жіночі блузки шиємо здебільшого на замовлення. Жінки більш вибагливі…
В області зараз лише ми займаємося ручною вишивкою, адже «Вінничанка» більше не працює. Свого магазину у нас нема, але наші речі є в реалізації у магазині сувенірів та в одному із відділів універмагу.
Наші роботи є і за кордоном. Беруть найчастіше сорочки і рушники – на весілля чи просто на подарунок, везуть у Францію, Іспанію, Німеччину.
Дуже популярні подільські чоловічі сорочки, вишиті білим по білому, або низзю – червоним і чорним. А один місіонер із США захотів купити на згадку про Україну подільський рушник…
Сьогодні у Вінниці
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Вінниці
