Буковинська столиця посилено готується до 600-річчя – чимало будівель у риштуванні, перекладають і бруківку

Сіре небо, мряка... Старі облуплені будівлі на околиці не додавали позитиву до настрою. - Те, що я поки що побачив, мене не вразило, - мовив колега, коли ми минули кілька вулиць у Чернівцях. - Тільки супермаркет “Метро” впав в око. Але його чомусь звели бозна-де? Виявилося, що всі великі новобудови в сусідньому обласному центрі споруджують подалі від історичного центру, аби зберегти його автентичний вигляд. Першою старою будівлею, яка зустрілася на нашому шляху, був вокзал. Фігури грецьких богів, які встановили на карнизі фасаду будівлі, хотілося роздивлятися в деталях. Сам вокзал - представницький, розкішний. Саме такий, певно, і личило мати столиці герцогства. Утім, нинішнім туристам відразу помітно, що стара будівля давно потребує ремонту. - У ХІХ столітті залізниця була символом прогресу, і місту, через яке пролягав її шлях, був гарантований торговий і промисловий розвиток, - розповів згодом екскурсовод пан Микола. - Чернівцям поталанило: 1 вересня 1866 р. кілька сотень підданих Австро-Угорської імперії здійснили 12-годинний вояж цугом (тоді казали саме так) «Львів – Чернівці”. Києву на той час залишалося ще чотири роки чекати на перший потяг, а Харкову — три, гордо додав екскурсовод. Театр + Алея зірок Потрапивши у Чернівці вперше, неодмінно спіймаєте себе на думці, що не знаєте, який будинок має цікавішу архітектуру – той, що зліва, а може, он той, що за поворотом? Розмаїття стилів старої забудови, як пояснила пані Тетяна, пояснюється просто – на смаки майстрів впливала певна мода, яка існувала тоді в Європі. - Дещо в Чернівцях нагадує Львів, тобто стиль міст, які колись були під Польщею, а дещо – Відень, адже Буковина була у складі Австро-Угорщини, - розповіла чернівчанка. - У місті нині тривають активні реставраційні та ремонтні роботи. Адже 8 жовтня 2008 р. Чернівці святкуватимуть 600-річчя першої літописної згадки про себе. Ми й справді, гуляючи містом, не раз натрапляли на будинки «обліплені» риштуванням. У кількох місцях на вузьких вуличках помітили затори через те, що деякі ділянки старого покриття – австрійської бруківки – саме «латали» ремонтники.   - Аби збудувати міський театр, муніціпалітет споряджав експедицію у Відень, - продовжила пані Тетяна. - Врешті Чернівці отримали зменшену копію віденського театру. До того ж, він має брата-близнюка за кордоном – у баварському Фюрті. Театр справді нагадав нам невелику мармурову шкатулку. Це вам не соцреалізм 50-х років із натяком на класику. А при дорозі – навпроти центрального входу театру, наче присіла, аби відпочити, відома українська письменниця - уродженка Буковини Ольга Кобилянська. Її очі споглядають скверик, розташований трохи нижче проїжджої частини. До речі, доріжка, яка наче огортає цю місцину, - це Алея зірок по-чернівецьки. Там ми знайшли «іменні зірки» Іво Бобула та Лілії Сандулеси, Миколи Гнатюка та Софії Ротару, а також кількох політиків і видатних міщан. Леви, але не львівські Споглядаючи Чернівці, ми зауважили у багатьох місцях зображення... левів. Їх, звичайно, не стільки, як у Львові, але були вони на фресках і ліпнині будинків, навіть біля будівлі обласної ради і адміністрації. До речі, чернівецький «білий дім» (його доречніше називати «червоним», бо він - із червоної цегли – прим. ред.), як і наш, розташований на вул. М.Грушевського. Окрім того, однією з центральних вулиць Буковинської столиці є Руська – майже близнючка тернопільської, щоправда, лише у ділянці між ЦУМом і техуніверситетом.  - Ще в 20-х роках ХІХ сторіччя вирішено було звести у Чернівцях гарну споруду для магістрату, - розповіла пані Тетяна. - Але мусило пройти ще 11 років, перш ніж за 8000 флоринів купили ділянку для будівництва Ратуші. За 4 роки в центрі Чернівців виросла ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім подвір'ям. Цю споруду, за її словами, завжди використовували за прямим призначенням: бачила чернівецька Ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над біло-блакитною будівлею із годинником на башті майорить український синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає греб міста. Вулицю мели... трояндами Поруч з Ратушею розташований будинок, який вражає навіть зовсім далеких від мистецтва туристів. Кожен підніме голову, аби роздивитися фреску, що прикрашає будівлю. - Споруди, рівної Ощадному банку, не було у всій тодішній імперії, - зауважила пані Тетяна. - Чернівчани дуже полюбляли персонажів античної міфології в якості кам'яних прикрас для будинків. На карнизі Ощадного банку є дві скульптури: праворуч богиня кохання Афродіта-Уранія, ліворуч - богиня родючості Деметра. Утім, нас більше вразив фриз у вигляді мальовничо розкиданого листя, що колись було вкрите позолотою, і два орла, які стережуть головний вхід. Неподалік простяглася пішохідна вулиця, яка носить ім'я Кобилянської. - Ми якось із подругою поспішали, ще й морозиво їли «на ходу», - пригадує пані Тетяна. - То нас одна з місцевих старих пань спинила і гнівно «відчитала». Мовляв, як ви можете, це ж вулиця Кобилянської! Ми її замолоду у будні обходили, бо пасувало там красуватися тільки у свято – вся знать виходила гуляти і демонструвала наряди. Пані Тетяна розповіла легенду, яка закріпилася за тією вулицею. Кажуть, її бруківку двічі на день падмітали букетами троянд, аби повітря «дихало» приємним ароматом. Ми вже його, звичайно, не відчули, але вулиця нам все одно сподобалася. До речі, майже на всіх перших поверхах будівель там «оселилися» бутіки та ресторани-бари. Останні виявилися не надто гостинними: в одному о 16.00 вже не подавали перших страв, в іншому було доволі брудно і «задимлено», в третьому – офіціанти поскаржилися на відсутність води. Згодом ми дізналися, що на вуличці поруч з театром є «кафешка» зі смачною кухнею, а навпроти скверика готують смачну натуральну каву. Але того дня ми вже випити її не встигли – треба було повертатися у Тернопіль. Будівлю синагоги, куполи кількох церков, скверик із обеліском і пам'ятником визволителям, мереживо вузьких вулиць ми вже спостерігали з вікна автобуса. Але прощатися із Чернівцями чомусь не хотілося... Замок, де хочеться... навчатися Найчарівнішою коштовністю в скарбі, яким є архітектурні споруди старих Чернівців, по праву вважають витвір відомого чеського архітектора Йозефа Главки - колишню резиденцію буковинських митрополитів, схожу на замок. Захоплення – саме так, а не інакше можна описати відчуття, коли ми, піднявшись вул. Університетською, побачили різнокольорову черепицю дахів, куполи, поєднання суворості фортечно-зубчатих стін із легкістю і ажурністю кованих грат. Під час екскурсії ми помітили там і візерунки української вишивки, і гуцульської писанки, і буковинського килима. - Тут є елементи різних архітектурних стилів, які створюють цілісність споруди, - розповів екскурсовод пан Микола. - Коли будували митрополичі палати, кожну цеглину вимірювали та перевіряли на звук. Один майстер міг класти в день не більше сотні цеглин. У величезні чани з розчином додавали падаль: органіка — супер-клей, така кладка, ще й підкріплена курячими яйцями, простоїть віки. Ми не могли відвести очей від орнаментів і візерунків, які прикрашали стелі і стіни коридорів Резиденції. А на оглядини залів – Червоного, Мармурового, Голубого – варто було витратити не одну годину. Щоправда, пан Микола нас дещо розчарував, бо теперішній інтер’єр більшості приміщень — лише копія, створена реставраторами. "Мармурові" колони - імітація з алебастру. Вогонь у 1944 р. пощадив лише Червону залу. - Венеціанські дзеркала у ній здатні омолодити жінку, що в них подивиться, а чоловіка позбавити гріхів, - зауважив екскурсовод. - А в дворі Резиденції – над дренажною системою ростуть грибовидні акації. Доторкнувшись до них, кожен може стати набагато мудрішим. Чернівецькі студенти також переповідають легенду про те, що в гроті дендропарку відбували «ув’язнення» студенти теологічного факультету, спіймані на гарячому. З ними сперечаються ті, хто чув інші версії призначення гроту: одні кажуть, там тримали ведмедя, інші впевнені, що там бере початок підземний перехід аж до залізничного вокзалу, додав пан Микола. Довідка Чернівці — місто на березі ріки Прут. Населення — близько 300 тис. чол. Мови спілкування — українська, російська, румунська. Перша згадка в історичних документах - 1408 р. Чернівці розташовані за 20 км від початку Карпат, повідомляє сайт city.cv.ua.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.