У тюрмі малював картини і робив блатним татуювання

Цього юнака впізнають по наколках усі, з ким стикався він в колонії. Взнають й ті, хто лікував його після звільнення із надривом нирки. А для людей у погонах татуювання – це взагалі особлива прикмета, а фото наколок є в базі даних злочинців. Тому ховає свої очі Ігор не від них. Він не захотів показувати обличчя тим, поруч кого йому починати нове життя.

На волю з вінницької колонії він вийшов восени. Каже, то окрема держава зі своїм устроєм, своєю системою розрахунків, своїми законами. Від тих правил юнак старався триматися осторонь. Не виходило. Коли зовсім тяжко було – різав вени. Ігор каже, що так намагався добитися справедливості у тюремників. Теж не вдавалося. Юнак міг цілий день просидіти в майстерні – був художником. Малював маслом пейзажі, які тепер висять у владних коридорах, і портрети Януковича для кабінетів чиновників. А на замовлення засуджених змальовував їхніх коханих жінок з фотографій. Здавалося б, за такий талант Ігор мав би бути на хорошому рахунку як у працівників колонії, так і у в’язнів. Але привілеїв ніяких, каже, не мав.

- В колонію потрапив, можна сказати, через свою доброту. Старий знайомий попросив допомогти – поїхати на дачу і дещо забрати. А не знав, що то були крадені речі, апаратура і техніка. Реально не знав. Я тоді вчився в 24 вечірній школі.

Це була друга судимість, а перша за що?
- За тяжкі тілесні. Мені було 16 років. Відбував той строк в Прилуках, в «малолітці». Там я побачив, як один робив наколку, і вирішив спробувати. Він дав намалювати одному - нормально вийшло.

Скільки коштує татуювання на зоні?
- Як домовишся з людиною. Спина – гривень 600. Найбільше, що я заробив - 2,5 тисячі. Це дві руки були кольорові.

Смотрящому вінницької колонії щось малювали, чи він до вас був поколотий?
- Ні. Він взагалі без наколок. Йому 32 роки. Коли я прийшов, він там був уже. Хто він, за що сидіть, я не вникав. Блатні казали: «Давай, намалюй нам папу». А за що я буду малювати? За те, що вони блатні? Відмовлявся. За це щемили. І я не боровся з цим. Просто ішов на роботу в художню майстерню. Міг з картинами своїми розмовляти годинами. Засуджені не чіпали. Звісно, інколи якісь питання ставили. Чого не даю нічого в общак, наприклад.

А в общак по скільки треба було здавати?
- По можливості. Хто одне поповнення, хто два, хто три. Поповнення мобільного рахунку на сорок гривень, мається на увазі. І вже відповідно до цієї суми отримували зелене світло. Стільки зеленого світла, скільки кому положено.

То більше тиснуть засуджені чи працівники колонії?
- Система ж яка: з оперативної частини піджучують блатних, а блатні піжучують інших, а інші жучать один другого. Щоб це не було з рук міліції (працівників колонії, - авт.).

Скільки блатних на загін?
- Загін - до сотні чоловіків, а блатних – півзагону. Самозванці. Загін живе в трьох-чотирьох кімнатах з нарами, тумбочками, телевізором і DVD. Техніка чиясь, але дивитися можна. За це не брали грошей. Брали за користування іншими послугами – за телефон, за чийсь шприц або за те, щоб не було проблем, якщо на чомусь попався.

Тобто плата за привілеї?
- Так. Треба розраховуватися, щоб сидіти нормально, щоб себе почувати нормально, щоб переміщатися нормально. За все треба платити. Але я ніяких послуг у тюремників не купував. Постійно за свій рахунок мусів діставати фарби, полотна, пензлі. Мені казали: зроби. І все. Нічого не давали. І врешті замість подяки писали рапорти на мене. Я різався не раз. Мене за це били, закривали, у всьому обмежували.

Розкажіть, за що і скільки треба платити. Скільки коштує мати мобільний телефон, наприклад?
- Усе залежить від того, з ким вирішиш питання. Від 200 гривень коштує, щоб тобі пронесли мобільний. Ця послуга «ноги» називається. А далі, як пощастить. Вилучать або не вилучать. А можна в комерсантів на зоні купити за електронні гроші. В них все продається. В комерсанта телефон від 350 до 400 гривень.

То ви через засудженого отримали телефон? «Ноги» оперативників не купували?
- Ні. Через засуджених. Я бив наколки і цим заробляв, щоб якось там жити. Щоб не їсти ті помиї, які там дають, а біль-менш нормально харчуватися. Якийсь шматок ковбаси з’їсти.

В магазині колонії купували продукти?
- Ні. Магазин там є, але він не працює. Ми все купували через комерсантів. З волі передали одному сто палок ковбаси, і він їх продає. Барига. 30 електронних гривень треба з телефону на телефон перекинути за палицю ковбаси. Сигарети найдешевші - шість гривень. Це ті, які тут по три. Сигаретами зі мною розраховувалися за наколки. І ще електронними грішми. В тиждень рази три бив наколки. Тематика малюнків тюремна. Янголи, чортики всякі.

А приладдя для наколок де ховали?
- Під підвіконням ничка була. Сам зробив. Старою користуватися не можна, бо якщо вона вже є, значить палена.

Телефонів скільки поміняли за майже три роки ув’язнення?
- З десяток. Не так під час шмону знаходять, як тому, що поділився з кимось. Сказав, що маєш телефон і все - міліція прийшла і забрала. Є такі, що підглядають, куди ти ховаєш. В мене була дошка для нарізки, яка розкривалася, а в ній – телефон. Дошку сам зробив на промзоні.

А хист до малювання коли у вас з’явився?
- Після аварії. В 11 років потрапив під машину на перехресті Космонавтів. Травма була не так, щоб дуже серозна, але хребет зламаний був. Після того я став малювати. В лікарні розмалював ручкою стінку. Не було чим зайнятися. Я тоді ще по голові, можна сказати, за це получив. Намалював усе, що захотілося. Звірів якихось, дерева, очі різні.

Потім десь училися малювати маслом?
- Самоучка. Зараз роботи вдома збираю. Є 12 полотен. А коли сидів, то розмальовував адміністрацію, можна сказати. Там зараз, в управлінні на Островського, висять мої роботи. Ліс – прямо над черговим у вестибюлі. Башта наша намальована. Нічна Вінниця. Ще в обласній прокуратурі дуже багато моїх пейзажів.

Якусь помітку автора робили на полотнах?
- Автографи не можна було ставити, за це – по голові. Але я впізнаю свою роботу серед мільйона однакових, як кожна людина впізнає свій почерк. Полотен я, поки сидів, мабуть, штук двісті намалював. Так, з закритими очима. Пейзаж красивий скрізь йшов. Якось дали мені папку з фотографією Януковича і сказали намалювати портрет. Зрозуміло, що або подарувати, або продати мали. В папці й адреса була київська жінки і телефон. І написано поруч: картина. Мені потім сказали, якщо ту адресу собі запишу, то з ями не вилізу.

То є ваші роботи і в столиці, виходить.
- Так. Якщо комісія якась приїжджала, вони мої роботи дарували. Якісь гості були – теж. Співачка була з-за бугра.

Не та, що на Євробаченні десятою була?
- Так-так. Їй мою роботу з жовтою горою подарували. Бачили?

Так. Ваша жовта гора до Фінляндії проїхала.
- Знаю, що є в Німеччині три мої картини. Марія і два пейзажі. Там католики виставку проводили і картини туди завезли.

Скільки всього написали картин, не рахували?
- Штук чотириста десь. Пейзажі в основному. Змальовую з чогось. Було, що й людей просили малювати – фотки давали.

Кого увічнили на полотні, крім Януковича?
- Дівчат. Засуджені замовляли. Давали фото і я малював.

Звідки у вас цей діагноз – ВІЛ-інфікований, знаєте?
- Так. З колонії. Там же, коли робиш комусь наколку, він не буде розповідати про себе. Ти питаєш, чи є хвороби якісь, ВІЛ чи гепатит. А він: «Та ні, в мене все добре». Ну й все.

А стерильні рукавички?
- Які рукавички? Це ж тюрма. Де там. У 2009 році мене обстежували. Тоді був здоровий. А в 2011 році я сам звернувся, бо останнім часом відчував симптоми – температуру, запаморочення, втому. Це розповів, і у мене взяли пробу. Потім ще здавав аналіз – підтвердилося.

Як думаєте, де будете через рік? Чим буде займатися?
- Думаю, що буду займатися художньою діяльністю і жити з сім’єю. Зараз я живу з бабусею і молодшою сестрою. Батьки є, але вони окремо. Були позбавлені батьківських прав. Ще маю брата. Хочу зібрати всю родину разом.

Щойно Артем вийшов з колонії, йому призначили антиретровірусну терапію. За два роки після постановки діагнозу. А зазвичай на пожиттєву підтримку беруть після п’яти, а то й десяти років розвитку інфекції. Експерти кажуть: люди, які інфікувалися після 2002 року, значно швидше приходять до терапії, бо заражаються новими штамами, схильними до стрімких мутацій.

Словник неформальної тюремної лексики
Барига - спекулянт. Засуджений, який торгує на зоні продуктами, сигаретами та іншим товаром, який отримує у передачах з волі.
Блатний – представник вищої по статусу групи в неформальній ієрархії засуджених. Професійний злочинець, який визнає тюремний закон, контролює ситуацію в загоні та користується привілеями - не працювати, користуватися „общаком”.
Общак – нелегальний фонд взаємодопомоги засуджених. Може складатися з грошей, електронних грошей (сум поповнень мобільного рахунку), продуктів, цигарок, чаю, речей. Всі внески в общак робляться, за тюремних законом, на добровільній основі.
Смотрящий – авторитетний блатний, який слідкує за порядком на зоні та наглядає за общаком. Має помічників для збору коштів та речей колонії і вирішує, як цими коштами розпоряджатися.
Закон - система неформальних норм, правил, установок, санкцій проти порушників, процедур вирішення конфліктів, ведення нових норм. Діє в спільноті ув’язнених чи в окремій групі, касті засуджених.
Ноги – послуга за доставку товару на зону. “Замовити ноги” означає заплатити за доставку забороненого товару. Товар залишається у камері схову разом із сумою грошей, скільки коштує доставка. Від 200 гривень і більше, наприклад, за мобільний телефон.

 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.