Жінка Року 2013 Віра Матковська

Відома на Тернопільщині і за її межами пошановувачка вишиття, вона вже чимало років є збирачем національного вбрання. Нині її колекція складається з півтори тисячі жіночих і чоловічих вишитих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок… Усі ці вироби народної творчості як колишні, так і нинішні мають велику історичну цінність.
Віра Григорівна Матковська народилася у східно-подільському містечку Гайсині на Вінниччині у багатодітній сім’ї. У дитинстві на родинні свята чи урочисті події колекціонерка разом із своєю сестрою одягали вишиті мамою сорочки. Як родинну реліквію зберігає сім’я Матковських вишиту безрукавку («горсетик»), який мама придбала ще у 1950-х роках, відпочиваючи у Моршині.
Закінчивши середню школу, Віра вступила до Київського технологічного інституту.
По приїзді у Тернопіль молоде подружжя потрапило на місцевий мистецький фестиваль “Золота осінь” у Борщові й, за словами Віри, “ахнули”: такого дива їм ще не доводилося бачити. Багато років відмовляла собі у будь-яких жіночих примхах і радощах заради колекціонування. Не завжди це розуміли знайомі й друзі. Тому Віра дуже вдячна своєму чоловікові за те, що завжди поділяв та підтримував її захоплення. Формування колекції було б неможливим без його моральної – і матеріальної підтримки. Донечки також з повагою ставляться до маминої справи. Як колись Вірині батьки без менторства й примусу прищепили своїм дітям любов до рідного народу й України, так і подружжя Матковських своїм життєвим прикладом виховало гідних своєї Батьківщини донечок. Людмила та Юля сучасні дівчата, які дотримуються найновіших тенденцій у моді, проте не соромляться одягати національне вбрання та розмовляти рідною мовою не лише в Києві, де вони зараз мешкають, а й в інших столицях світу, куди їх кликало навчання чи провадили службові справи. Навіть більше, їм вдалося “заразити” своїх ультрамодних друзів, які також уже дефілюють у вишиванках з джинсами.
Останніми роками Віра Матковська активно працює на ниві відновлення вишивального промислу на Борщівщині. Вона залучає до праці жінок з наддністрянських сіл, даючи їм замовлення відшивати давні узори на сучасні чоловічі сорочки чи жіночі блузи, які потім роздаровує своїм друзям і знайомим.
Багато енергії, натхнення й любові до народного мистецтва вкладає збирачка у популяризацію та розвиток місцевих традицій вишивки. Її сорочки безкоштовно використовують у концертах артисти Тернопільської філармонії, зокрема, вокальне тріо “Солов’ї Галичини”, філармонічний хор. А хто з Тернополя не милувався під час концертів розкішними вишиванками учнів хорової школи “Зоринка”!
Двері її квартири відчинені для дослідників українського традиційного мистецтва, художників, майстрів народної вишивки, музейних працівників. Колекцію оглядали Петро Гончар і Ніна Матвієнко, після чого у Віри склалися щирі дружні стосунки з прославленою співачкою. Сорочки з колекції нині є в гардеробі оперної прими Марії Стеф’юк, в артистів відомого львівського дуету “Бандурна розмова”. В 2006 році вокальне тріо Тернопільської філармонії “Солов’ї Галичини” виступало у Маріїнському палаці на дипломатичній зустрічі за участю Президента України Віктора Ющенка. Артистки, як завжди, були одягнуті у розкішні борщівські вишиванки з Віриної колекції. Наприкінці вечора Віктор Андрійович з дружиною підійшли до дівчат. Президент, глянувши на вишиване різнобарв’я квітів на полотні, сказав: “Катю, такої сорочки ти ще не маєш…”. Перша леді поцікавилася у тернополянок, звідки таке вишукане вбрання. А за якийсь час Катерина Ющенко на черговій офіційній зустрічі була вбрана в сукню, пошиту й оздоблену за мотивами традиційних борщівських сорочок. На таку модель сукні дружину Президента надихнули сорочки зі збірки Віри Матковської.
Заповітна мрія збирачки – створити Музей-студію чи мистецьку галерею, де діяли б виставковий зал, майстерня для всіх охочих оволодіти традиційними прийомами мистецтва вишивки, був відкритий прокат сорочок та інших компонентів традиційного подільського вбрання для молодят, які хотіли б стати на весільний рушничок в особливій українській національній ноші. Адже більшість сорочок у колекції – весільні, і добра енергетика пращурів на щастя, на долю передасться молодятам.