Тренер Узєлкова Віталій Вдовкін був авторитетом у 90-х

Віталій Вдовкін розповів газеті RIA та сайту "20 хвилин", як займався важкою атлетикою, рукопашним боєм, карате, універсальним боєм, боксом та кікбоксінгом. Про лихі 90-ті для спортсменів, про те, як відсидів у в'язниці та повернувся до тренерства. За свою кар'єру він виховав понад три тисячі спортсменів

Зараз усі знають Віталія Вдовкіна як тренера відомого інтерконтинентального чемпіона В'ячеслава Узєлкова. Про минуле цього спортсмена та тренера ходять легенди. Віталій Петрович сам розповів про своїх вихованців, про лихі 90-ті та про нові вершини, які він підкорює у ветеранському спорті.

 

- Я починав з важкої атлетики, - розповідає Віталій Вдовкін. - Це був приблизно 68-69 рік. Привів мене в спорт мій друг Сергій Горбанський, який зараз живе в Америці. Я довгий час займався цим видом спорту, був просто фанатом, але потім в мене почалися травми, через проблеми з плечем я перестав посилено займатися. Але це не завадило мені виконати норматив майстра спорту. Це була моя перша велика на той час перемога. Я навіть досі пам'ятаю номер посвідчення -  144493. У той час було дуже престижно йти по місту зі значком майстра спорту. Я вчився тоді в педуніверситеті, але там не було важкої атлетики, тільки легка. Я ходив просто для здоров'я і щоб здавати заліки, а серйозно займався важкою атлетикою. Але, якщо казати відверто, то штанга - це не мій вид спорту. Це мені вже потім підказав відомий спортсмен Кадулін.  

Відео дня

Боротьба в армії

Боротьбою Віталій Вдовкін почав займатися вже в армії. Там наш спортсмен та тренер був кращим у рукопашному бою. А в бокс потрапив уже після армії.

- Я навіть готувався їхати на змагання з боротьби, - каже Віталій Вдовкін. - Просто в ті роки були перебудови і спортсменам після 25 років не можна було вже їхати на змагання. Звісно, потім ці правила відмінили, але на змагання я так і не потрапив. Після армії я вирішив зайнятися боксом. Цей вид спорту мене завжди цікавив. Просто велику роль у формуванні спортсмена бере двір. У кожному дворі своя "стихія" і мода, і якщо йде хтось один, то йдуть усі. 

Тренувався у підвалі

В часи, коли Віталій Вдовкін починав займатися карате, це не було дозволено у нас, тому займався підпільно, у підвалах. 

- У мене з'явилися друзі, які займалися на той час єдиноборствами, - розповідає тренер. - Як відомо, в той час ці види єдиноборств були заборонені і я в підвалі почав займатися карате. Я їздив по всьому Союзу, був у Москві, Магадані і ще в багатьох містах і збирав інформацію про карате. Я навчився багато чому і мав хороші результати. Багато звісно у моєму становленні як спортсмена дали люди, які займалися цим видом спорту трохи довше, зокрема вінничани. В результаті - я став тренером з кіокушинкай карате, але вже пізніше, після того, як пропрацював тренером з важкої атлетики, а цей вид єдиноборств став дозволеним.    

Тренерська кар'єра

Першою тренерською практикою Віталія Вдовкіна була робота у школі вищої спортивної майстерності. Там він був тренером з важкої атлетики. 

- Саме у цій спортшколі у мене появилися перші вихованці-чемпіони, - каже Віталій Вдовкін. - Хоч не високого рангу, але все ж чемпіони. Зараз всі ці хлопці пороз’їжджалися, більшість виїхали в Америку. Згодом почалася перебудова і я пішов зі спортшколи. Тоді і зарплата була маленька і я просто відчув, що це не моє. Тоді я почав займатися єдиноборством. Тренував кікбоксерів та каратистів. У мене появилася плеяда дуже сильних хлопців. Тоді в мене на тренуваннях було більш як по сто спортсменів. В шкільному спортивному залі навіть не було де стати. Були дуже талановиті хлопці, в мене появилося багато чемпіонів. Наприклад, Андрій Іванов, який зараз живе у Канаді. Він заслужений майстер спорту, і неодноразовий чемпіон світу з кікбоксингу. А також Сергій Паршенко, який і зараз тренує кікбоксерів навіть на інвалідному візку. Їх є дуже багато, про всіх і не згадаєш. Зараз буває йду містом, хтось вітається, кажуть; "Віталій Петрович, ви мене пам'ятаєте?" Якщо згадати за все моє життя, у всіх цих видах, по спортивних журналах, я виховав десь близько трьох тисяч спортсменів. Причому багато з них на сьогодні досягли високого рівня.  

Лихі 90-ті для спортсменів 

- У 90-х роках я мав великі проблеми, - каже Віталій Вдовкін. - Я навіть не приховую цього. Я тоді вважався авторитетом в нашому місті, а в тюрму потрапив ні за що. Переді мною потрапив до тюрми Володя Продивус, а потім ще багато хороших спортсменів. Тоді часи такі були. Тоді всіх більш-менш хороших спортсменів гребли під одну гребінку. Навіть коли у мене вже був суд, то прочитавши мою справу, начальник закладу в Луганській області сказав: "А за що ти сидиш взагалі?". Полковник тоді казав: "Чому ти не подаєш на апеляцію?" Я відповів, якщо подам, то мені дадуть ще більше. Не було іншого вибору. В мене була родина - донька Аліна та дружина Таня. Коли Таня написала мені лист до в'язниці і спитала: "Що робити? Лишатися чи їхати?", я сказав - їдь. До того ж, коли вибухнув Чорнобиль, донька нахапалася цього на параді і тому я дуже переймався за її здоров'я. Коли вони виїхали і Таня питала повертатися чи ні, я сказав,  - влаштовуй там своє життя! і вона там вийшла заміж, народила дитину, в неї дуже хороший чоловік.  Я впевнений, що якби я сказав повернутися, вона б повернулася. У нас і досі чудові стосунки,  ми спілкуємося, донька до мене приїжджає. У мене є аж троє внуків. Старший хлопчик і дві півторарічні дівчинки. Ми були просто чудовою сім'єю і Таня була дуже гарною дружиною і хорошою спортсменкою. Я дуже переживаю за них постійно, але тішить те, що вони живуть в хорошій країні, у них немає проблем, у них свої будинки і достаток. Зараз я також щасливий, я маю кохану дружину Наталію та п’ятирічного сина Ернеста. Дружина викладає у педагогічному університеті і їй 30 років.  Коли я повернувся з в'язниці, у мене не залишилось абсолютно нічого. Мене посадили з конфіскацією, тому повернувся я в пусту квартиру з одним рублем в кишені. У мене тато фронтовик, мама старенька і я не знав, що робити, як далі жити. Але пережив, помаленько почав тренувати карате та універсальний бій. В універсальному бої в мене також з'явилася величезна кількість хороших спортсменів. І заслужені майстри спорту, і чемпіони світу, і чемпіони Європи, і призери багатьох турнірів.   

Про нинішніх вихованців

Зараз Віталій Вдовкін тренує багато спортсменів як у боксі, так і у кікбоксінгу та карате. Його вихованець В'ячеслав Узєлков зараз відпочиває перед матч-реваншем за пояс інтерконтинентального чемпіона за версію WBО. Як тільки назначать дату бою, тренер та боксер приступлять до інтенсивних тренувань, а поки навантаження у В'ячеслава просто фізичні. Також незабаром вихованці Вдовкіна поїдуть на чемпіонат Європи з кікбоксінгу. 

- Більшість занять у нас проходять на "Локомотиві", - каже пан Віталій. - На тренування для Узєлкова на "Локомотиві" мерія дозволила не платити за час тренувань, бо ж і за воду, і за тепло, і за світло, за все треба платити, але в нас все добре, я своїх підлаштовую так, щоб вони тренувалися у той час, що Узєлков. Я займаюся зі своїми вихованцями і на "Локомотиві", і в спортзалі Кооперативного. Вдень на “Локомотиві”, а ввечері в Кооперативному.  

Чемпіон серед ветеранів  

Навіть не дивлячись на свій вік, а Віталію Петровичу вже 63 роки, він продовжує і сам здобувати чемпіонські медалі у новому для себе виді спорту - пауерліфтингу. 

- База в мене вже була, - каже Віталій Вдовкін. - Займаюся пауерліфтингом уже три роки і я просто в захваті. Вже став чемпіоном України, срібним призером світу та чемпіоном Європи. От зараз згадую свій перший турнір, тоді я вижав не стільки як хотів і був засмучений результатом. Пам'ятаю, до мене підійшов знайомий і каже "Петрович, ти в своєму віці ще у чемпіонаті участь береш, а багатьох в такому віці вже й в живих немає". Я тоді подумав і справді, він правий. Я щасливий і живу сьогоднішнім днем. Для мене кожна прожита хвилина - це щастя.       

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.