«Саша, там дядько Василь, він згорить!» Капітан поліції під час пожежі виніс з будинку пенсіонера

-Дякую за службу! Носи з честю! - сказав міністр Арсен Аваков капітану Недошовоенку після того, як прикріпив медаль

Капітан Недошовенко служить в Іллінецькому райвідділі поліції. У той святковий день разом з дружиною і 4-річною донечкою навідався у Погребище до батьків.  У селі Павлівка, що неподалік від райцентру, проживає його рідна бабуся. Каже, до неї не збиралися їхати. Однак в останній момент все-таки вирішили провідати.

Поїхали разом з батьками. Бабуся завжди з радістю чекає гостей, особливо внука з його сім’єю. У дитинстві Олександр багато часу проводив у неї. Та й під час навчання у школі на канікулах спішив у Павлівку. Знає в селі багатьох людей, вони його знають.

Саме там, у Павлівці, сталася пригода, під час якої капітан врятував місцевого пенсіонера.

Ніхто не наважився зайти у будинок

-Ми не довго знаходилися у бабусі, - говорить Недошовенко. – Наступив вечір. Треба було повераттися додому. Бабуся, як завжди, пригостила чаєм з трав. Я вийшов на вулицю до машини. Одразу звернув увагу на полум’я. Його було добре видно. Горів сусідський будинок. Точніше, він знаходився через одну хату від бабусиної.

Олександр відчинив двері, крикнув до своїх: «Пожар!» і побіг до сусідського будинку. Біля воріт уже зібралися сусіди. Приблизно десять чоловіків і жінок у розпачі не знали, що робити. Горів дах, загорання почалося на горищі. Воду з відра туди не виллєш, бо високо. Язики вогню вже почали лизати вхідні двері. Одні кричали «Викликайте пожежників!», інші - «Рятуйте!».

-Саша, там дядько Василь у хаті, він згорить! – почув від когось офіцер.

Після цих слів Олександр побіг до дверей будинку. Добре, що вони не були зачинені на замок.

-У кімнатах вогню ще не було, - згадує співрозмовник. – Тільки дим. Причому, такий густий, що нічого не було видно навіть на відстані протягнутої руки.

Однією рукою чоловік затулив обличчя, другою намацував двері у кімнату. Кілька разів натикався на стілець чи табуретку, мало не впав. Нарешті відчув під рукою перила ліжка. А потім – тіло.

-Чоловік нічого не говорив, не стогнав, коли його торкнувся, навіть не поворушився, - говорить Олександр. – Це пізніше, на вулиці, побачив, що він без свідомості.

Фізично здоровий 31-річний офіцер підняв пенсіонера на руки і направився до виходу. «Тільки б встигнути!» - думав він. Хвилювався, аби стеля не завалилася їм на голову, чи вогонь не перекрив вихід.

-Біля воріт став надавати першу допомогу, - розповідає офіцер. – Кілька разів вдарив долонею по обличчю. Дядько Василь поступово відкрив очі. Хтось із сусідів подав йому кварту з водою.

Офіцер каже, що добре знає постраждалого. З самого малку. Бо ж він близький сусіда бабусі Олександра.

Швидка допомога не забарилася. Від райцентру до села невелика відстань. Приїхали пожежники, рятувальники служби Надзвичайних ситуацій.

Донечка довго не відпускала з обіймів 

Тільки тоді Олександр став роздивлятися, чи нема поруч дружини з дитиною.

Треб було бачити обличчя жінки! Схвильоване, перелякане. Вона тримала на руках  донечку. Стояла біля воріт бабусиної хати. Боялася підійти до місця пожежі, аби дитина не злякалася.

Коли сіли в машину, Арінка, так звати донечку Недошовенків, схопила татуся за шию і довго-довго не відпускала його.

Олександр щиро зізнається, що донечка дуже прив’язана до тата.

-Нинішнього літа ми вперше показали Аріні море, - розповідає чоловік. – Їздили на Арабатську стрілку. Її настільки сподобалося, що навіть снилося після того. Буває, граємося і раптом чую від неї: «Тату, а ми ще поїдемо на море?»

Яким би важким не видався день на службі, батько обов’язково знаходить час для спілкування з донечкою. Читає книги, розповідає казки, разом граються в ігри. Особливо запам’яталася Аріні поїздка у Вінницю, куди батьки возили її.

Не дивно, що дитина не відпускала з обіймів татуся.

Ну, ти й партизан!...

Олександр – чоловік скромний. Це відчувалося навіть під час розмови. Непросто було його розговорити. З усіх боків доводилося підступатися, аби витягнути інформацію. Не дивно, що повернувшись на службу наступного дня після пожежі, він жодним словом не обмовився з колегами про те, що сталося.

Втім, у колективі райвідділу все одно дізналися. Отримали зведення від рятувальників. Там йшлося про пожежу у Павлівці і врятування чоловіка. Щоправда, прізвище того, хто виніс пенсіонера з вогню, не згадувалося. Тільки вказувалося, що зробив це офіцер поліції. Стали розпитувати у колективі, хто саме відзначився на пожежі і чому мовчить про це.

-Ну, ти й партизан, Саша! – говорили потім колеги Недошовенку. – Чому нічого не сказав?

-Забув! – усміхаючись, жартома відповідав на це капітан.

Начальство підготувало подання на відзначення офіцера. Через деякий час надійшло повідомлення з обласної поліції. Капітана Недошовенка викликають у Міністерство внутрішні їх справ. Чому саме, не говорили.

-Я здогадувався, - каже Олександр. – Нагороджували не тільки мене. Усіх нас вишикували на плацу. Міністр особисто кожному вручав нагороди.

-Що Аваков говорив після того, як прикріпив медаль на кітель?

-Нічого особливого. Сказав усього дві фрази: «Носи з честю і дякую за службу».

Я б 24 години на добу виїжджав на виклики

Непроста служба в старшого дільничного Недошовенка. По-перше, обслуговує немалу територію - райцентр Іллінці і ще два сусідні села Борисівка і Неменка. По-друге, постійно доводиться мати справу з із скандалами у побуті, у сім’ях, з колишніми засудженими.

Відповідь офіцера стосовно цього вразила:

-Я б 24 години на добу виїжджав на виклики, настільки подобається моя робота, - каже Олександр Недошовенко. – Не можу пояснити це словами, але душею відчуваю, що це моє, що роблю свою справу.

Він ще з дитинства хотів захищати людей. Можливо, тому, що батько, Віктор Миколайович,  працював у міліції. Хоча з батьком нет радився з приводу майбутньої професії. Поставив батьків перед фактом, що буде поступати на юриста.

-Якщо в тебе таке бажання, ми тільки можемо сказати у добрий час тобі, сину! – почув у відповідь.

Спершу закінчив Вінницький фінансово-економічний університет, факультет права, потім Одеський державний університет внутрішніх справ.

15 діб отримав словесний «терорист»

-Найчастіше люди звертаються з побутовими і сімейними скандалами, - говорить старший дільничний. – Недавно в одну сім’ю довелося виїжджати три рази за ніч. За третім разом довелося все-таки затримати чоловіка, який допікав співмешканці. Причому, зверніть увагу, словесно! Два перші арзи після розмови з ним відпускав. На третій раз, була вже шоста ранку, довелося підготувати документи до суду і о дев’ятій були з ним у залі судових засідань. 15 діб отримав чоловік.

-І це ви всю ніч з ним возилися?

-Робота така в мене, - відповідає капітан. – Для мене це не проблема, бо справді готовий всі 24 години виїжджати на виклики.

Ще один непростий контингент – вчорашні засуджені. Нині на дільниці Недошовенка нараховується шестеро звільнених з місць позбавлення волі. З кожним має один раз в місяць спілкуватися.

-Про вчорашнів ув’язнених багато можуть розповісти сусіди, - говорить офіцер і тут же додає: -Щоправда, не всі і не завжди. Бо люди в нас дуже різні. Так само,я к і контингент тих, хто у минулому побував за ґратами.

До кожного з таких старший дільничний звертається по імені-батькові. Втім, у відповідь далеко не від кожного з них чує таке само звернення. Дехто з такого контингенту люто ненавидить людей у поліцейських погонах. Це видно у них, як мовиться, в очах. Але є й інші.

-Зараз один з таких настільки ввічливо спілкується зі мною, що багатьом варто було б повчитися цього у нього, - говорить офіцер. – Чи не видає бажане за дійсне? Та я ж бачу по ньому – ні, говорить щиро. Чим це пояснює? Каже, що один раз в житті спіткнувся і більше не хоче цього робити. Говорить, що тюрма для нього це найстрашніше місце на світі.

У старшого дільничного Недошовенка є  захоплення, що виникло ще в дитинстві.

-Граю у футбол і уболіваю за футбол, точніше, за футбольні команди – іллінецький «Будівельник», київське «Динамо» і збірну України, - каже він. – Раніше у нас у райвідділі була своя команда. Постійно виступав за неї. Тепер хлопці роз’їхалися по інших місцях служби. Колектив розпався. Доведеться шукати інших фанатів, з якими можна б виходити на майданчик. Ще б часу трохи знайти…

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.