Зима в Ободівці, а картини написані… в Криму. Як працюється художнику в окупації?

Анатолій Шевчук відтворив на полотнах зиму у рідному селі за спогадами

Багато років Анатолій Шевчук проживає у Севастополі. Звідти родом дружина. Обставини склалися так, що потребувала догляду мати дружини. Змушені були переїхати. У Севастополі Шевчук одразу заявив про себе тим, що почав організовувати мистецькі пленери. Загалом десять разів проводив їх на березі моря. Одночасно сам виїжджав на пленери, зокрема, до рідної Вінниччини. Працював у Немирові на зібранні художників, а також на «Козацькій леваді» під Тульчином. Саме там, на «леваді» журналіст 20minut.ua познайомився з майстром пензля з Севастополя. Тоді ж дізнався, як пишеться йому в окупації.

Росіяни обіцяли «золоті» гори

Після окупації Криму росіянами до вінничанина у майстерню прийшли «гінці». Запропонували приєднатися до союзу художників Росії. Обіцяли «золоті» гори — персональні виставки у різних містах, запрошення на пленери тощо. За умови, що він заявить про свій вихід зі Спілки художників України.  

Шевчук відхилив таку пропозицію. Сказав, що не має наміру переходити до іншого союзу.

Що було далі, співрозмовник не став деталізувати. Хоча по виразу обличчя було видно, що йому було про що розповісти. Сказав, що працює сам по собі. Пленерів у Севастополі уже давно не організовує. Зате сам продовжує брати участь у тих, які відбуваються у різних містах України.  Найперше, у згаданих вище творчих зустрічах художників на «Козацькій леваді» під Тульчином і в санаторії «Авангард» у Немирові.

Побував також на пленерах у Словенії, Угорщині, Китаї.

У його роботах домінує морська тематика.

—Я імпресіоніст, пишу на емоціях, — каже пан Анатолій. — Інколи вони, емоції, накривають тебе, як морська хвиля. Тоді робота народжується на одному диханні. Буває, навпаки, доводиться відкладати розпочате зображення. Через деякий час знов повертаєшся до полотна.

Пишу море, а виходить річка Берландинка

На запитання, як працював над циклом «Зима в Ободівці, каже, робити це було легко.

 —Я виріс в Ободівській зимі, — каже з радістю в голосі співрозмовник. — Це був спогад про дитинство. Про ставок біля цукрозаводу, де грали з хлопцями в хокей, де каталися на ковзанах. Пам’ятаю, одного разу зайшов у школу, не знімаючи ковзанів. Перепало тоді трохи від директора. Ностальгія за рідним селом, батьками, друзями — такі почуття охоплювали, коли писав серію «Зима в Ободівці».

Запитую, чи є реальними зображені будинки, інші об’єкти.

—Ні, це не конкретне зображення  хати дядька Івана, чи тітки Марії, — відповідає художник. — Це моя уява. Це спогади дитинства, дорослого життя. Такими були сніги у той час. Збереглися зроблені колись деякі начерки. Реальною є річка Берландинка. На ній ми виросли. Щоразу, коли пишу море  — виходить Берландинка. Спогади про рідне село, його місця —  дотепер бачу їх перед собою. В уяві, звичайно. Тому писати зиму в Ободівці було легко.

Шаржі сина розвеселили батьків

У дитячі роки Анатолій малював «що бачив, і на чому бачив». У сільському Будинку культури працювали художники. Фарби, які залишалися, вони давали хлопцеві, який частенько «стояв у них над головою» під час роботи.

Проблема була з пензликом. Таке в селі не продавали. Він знаходив вихід. Каже, брав звичайний сірник, розжовував його в роті — такий сірник служив пензликом, ним можна було наносити фарби на папір.

Старший брат Віталій бачив це і підсував молодшому фарби або олівці.

Малому художнику  особливо подобалося прикрашати малюнками шкільну стінгазету. Найбільш улюбленим номером ставав Новорічний випуск.

—Тоді давав волю фантазії! —  каже співрозмовник. — Уявні картини самі просилися на папір. Згадував про це, коли писав серію «Зима в Ободівці». Такі спогади дуже допомогли в роботі.

Один із зошитів хлопець використовував для малювання шаржів. Щоправда, вони не стосувалися конкретних людей. Каже, просто виводив олівцем смішні вирази обличчя. Інколи «підглядав» їх у когось з учнів школи, чи дорослих односельців. Але на малюнках нікого з них не копіював.

—Якось повертаюся додому, чую через двері мама з татом сміються, — розповідає Анатолій. — Думаю, чого б це? Заходжу, а вони гортають мій зошит з шаржами. Так мої малюнки їх розвеселили.

Етюдник від Чебикіна

З народним художником України нашим земляком Андрієм Чебикіним Анатолій Шевчук познайомився у рідному селі. Ректор Академії мистецтв Чебикін приїздив  в Ободівку з нагоди одного з ювілеїв Олекси Новаківського. Це митець зі світовим ім’ям, який народився у їхньому селі у 19 столітті. Видатному художнику в Ободівці встановили пам’ятник.

Чебикін один з перших оцінив роботи Шевчука. Підтримав його.

Надалі вони неодноразово зустрічалися на пленерах.

У 2012 році влючив Анатолія у делегацію художників для поїздки у Китай. Там Шевчук представив на виставці 10 своїх робіт.

Каже, всі роботи китайці викупили. Найбільше з них мали морську тематику.

Персональну виставку Шевчук мав в Академії мистецтв. Схвально відгукнувся про його полотна доктор мистецтвознавства Олександр Федорук. Присвятив нашому художнику велику статтю в журналі «Образотворче мистецтво».

З виставками своїх робіт Анатолій Шевчук побував у Польщі, Об’єднаних Арабських Еміратах, Португалії.

Одного разу він зустрівся з Андрієм Чебикіним. Зовсім випадково. Сталося це при в’їзді у Сімферополь. Один з них на автомобілі виїжджав з міста, інший — в’їжджав у нього. Зупинилися на світлофорі — і так побачили один одного. Зрозуміло, було це ще до анексії Криму росіянами.

Несподівані зустрічі щоразу позначені емоційним піднесенням. Надто у творчих людей.

Чебикін подарував тоді Шевчуку етюдник. Анатолій каже, такий подарунок майстра дотепер зігріває душу.

«Потічок в Немирові»  подарував депутатці з Лісабона

Одна з робіт Анатолія Шевчука зберігається у колекції депутата Асамблеї  Лісабона Аліни Холл Брейвінк. Її мати українка. Ще в радянські часи перебралася до Португалії. Там вийшла заміж. Аліна народилася у Португалії. Працює викладачем одного з університетів португальської столиці.

Про пані Аліну Анатолій дізнався від рідного брата Віталія. Той проживає у Португалії. Розповідь  вразила. Депутатка добилася видалення в столиці Португалії земельної ділянки під пам’ятник Шевченку. Причому, це місце в центральній частині міста. Його вже встановили за кошти української громади.

Аліна Холл разом зі своєю матір’ю Людмилою беруть участь у багатьох заходах на підтримку України у її протистоянні російській окупації частини території на Донбасі. війні з Росією. За її ініціативою одне із засідань Асамблеї присвятили пам’яті жертв Голодоморів в Україні.

На концерти за участі української громади Аліна приходить в українському національному вбранні. Читає зі сцени «Заповіт» Шевченка: спершу на українській, потім на португальській мовах.

Художнику захотілося подарувати такій жінці одну зі своїх картин. Каже, це була робота, написана під час пленеру в санаторії «Авангард». На полотні зображено куточок природи, кладочка через потічок…

На полотнах Анатолія Шевчука, як уже згадувалося, домінує морська тематика. Зізнається, що може писати морські пейзажі навіть у майстерні. Робить це за окремими начерками, а найбільше —  за уявою, у кутках пам’яті зберігає побачені раніше картини морської природи.

Щоправда, у майстерні працювати подобається менше, ніж на пленерах. Тому при першій-ліпшій нагоді пакує валізи і їде на зібрання митців. Чи то на рідну Вінниччину, чи в інші міста держави або за кордон… Для митця дуже важливо отримати нові враження.

Шкодує, що до Криму не може запросити митців, як це було раніше.

У свій час на пленерах у Севастополі побували вінничани, серед яких Микола Чулко, відомий митець з Немирова, на жаль, його уже нема з нами. Їздив до земляка Михайло Довгань з Тульчина, Леонтій Гринюк з Вінниці. Митець із Закарпаття Мичка Золтан, Олександр Ольхов з Києва. Проведення пленерів на березі моря підтримував Андрій Чебикін.

А тут ще й коронавірус став на заваді.

—Торік не вдалося навіть маму провідати в Ободівці, — каже пан Анатолій. — Та й пленери не відбуваються через пандемію.  

Спогади про щасливі хвилини зустрічей з митцями зігрівають душу митця. І надія, звичайно. На те, що з часом все повернеться на круги своя. Зокрема, і Крим…

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.