Подружжя створило притулок для приречених на забій корів. У чому користь?

Микита та Ірина Здраві — пара, яка переїхала на Вінниччину у село Буша майже три роки тому. Вони радикально проти вбивства тварин та не їдять м’ясо. Разом подружжя, залучившись допомогою однодумців в інтернеті, створили притулок для корів, яких мали везти на бійню. Поговорили з Микитою про те, як все почалося, чому вони взагалі переїхали у село та як планують розвивати свій притулок. 

Живуть з мінімізацією шкоди для природи

Микиті — 28 років, він з Донеччини, але майже все життя до переїзду на Вінниччину прожив у Дніпрі. Останні дев’ять років свого життя він займається розвитком слов'янської культури, притримується вегетаріанства та розумного споживання у всіх його проявах. 

— Основою моїх вчинків і цілей є формула: «Жити з максимальною мінімізацією шкоди себе і навколишнього світу», — говорить Микита. — Переїзд був логічним кроком необхідним для більшого розвитку напрямків благодійності та вдосконалення себе і навколишнього світу, який розпочато в місті. Мій стан вже гостро вимагав перехід з мегаполісу в природу. 

За словами Микити, вони з дружиною Іриною не розглядали переїзд в форматі «з міста в село», їхнє сприйняття говорило про переїзд з «міста в природу». 

— Буша і її природа — є потужним мотиватором благих починань і продовженням тих здорових справ, які приходяться до душі, — каже Микита. — Тому у нас остаточно і сформувалося рішення про переїзд саме в Бушу з всі місць, які були відвідані за подорож, протяжністю близько шість тисяч кілометрів по Україні, в пошуках «того самого місця».

За словами Микити, в сучасному мегаполісі складно знайти, наприклад за півмільйона гривень, хороше житло для сім'ї з благополучним розташуванням. А в такому природному місці, як Буша, можна придбати затишну домівку буквально в десять разів дешевше і власними руками максимально з природних матеріалів заново вдихнути в неї нове життя. 

— Щодо дружини, то вона важливість питання переїзду зрозуміла, відгук душі у неї теж був, — розповідає Микита. — Єдиний сумнів викликало питання, а чи впорається вона без міських розваг, як, наприклад, щотижневе відвідування кінотеатру. Коли переїжджали в Бушу, я вже готувався до виїздів у Вінницю, як мінімум кілька разів на місяць, а вийшло, що нове природне життя розкриває у Іри абсолютно нові напрямки мислення і творчості. 

Наразі у будинку подружжя вже з'явилася галерея обережної сакральної вишивки, а також вишиті картини на тему природи.

Корова Ласунка все змінила

Переїжджаючи у село, в родини не було в планах створювати притулок для корів, але одна ситуація спонукала це зробити. 

— Коли ми переїхали в Бушу ми планували перших кілька років на новому місці точно не займатися коровами. Були плани в першу чергу розвитку інших проектів. Зокрема, будівництво сакрального будинку-кристала з метою перетворення його на музейний експонат, — розповідає чоловік. — Також була мета створення простору, в якому люди можуть зануритися в пізнання себе, навколишнього світу, зайнятися практиками і отримати приклади, як ми це називаємо, «побутової духовності і моралі». Сьогодні вищевикладені плани реалізовані частково, однак на це є радісна причина. У нас з'явилася наша перша корова Ласуня. 

Як розповідає Микита, їхня перша корова до них жила у їхньої сусідки. З останньою у подружжя були хороші стосунки, але молоко вони не брали, то тоді вже слідували рішенню пити молоко і їсти молочні продукти тільки від корів, які захищені від насильства і смерті їх телят. 

— Через зовсім небагато часу в Ласуні народилося теля. За кілька місяців я чітко розумів, що наближається час, коли біля сусіднього двору зупиниться машина м'ясників і теля поїде в «цех смерті». Я не зміг залишитися осторонь від цього, у результаті нам спільно з однодумцями з притулку захисту корів розташованого в Миколаївській області вдалося врятувати теля і доставити його в притулок, — розповідає Микита. — Однак через короткий час постало питання про те, що нашим сусідам знадобилися гроші, отримати які вони могли лише, віддавши під ніж свою корову. Ми почали операцію порятунку першої корови і створення нашого притулку «Здорове життя». 

Подружжя домовилося із сусідкою про те, що вона частково доглядатиме за коровою і ставитиметься до неї тепер, як до священної тварини. Корову Муру другою врятували від скотобійні. Тварину хотіли вбити з телям у животі. Тепер Мура у притулку уже двічі стала мамою. Наразі подружжя перекупило і утримує вже шість корів.

Робота над притулком в активній стадії розвитку

— Телятам постійно потрібно благодійна допомога для забезпечення кормом. Крім того, притулок в активній стадії розвитку і в нас йде нескінченне будівництво та ремонт. А головне — поліпшення умов утримання із застосуванням безприв'язного утримання, що значно складніше і вимагає більш поліпшених умов, ніж коли корови прив’язані, що вкрай небажано для них, — розповідає Микита. — Молоком, яке ми отримуємо від корів, в першу чергу забезпечуються телята, а те, що залишається ще отримує сусідка, яка допомагає із притулком. Наразі у нас не стільки молока, щоб говорити про широкомасштабне виробництво, однак я з любов'ю займаюся приготуванням зрілого сиру. Це справжній сир, а не те, що можна спостерігати на полицях в супермаркетах і навіть у багатьох новомодних сироварнях. 

За словами чоловіка, навесні вони в будь-якому випадку будуть планувати розширення і будувати ще один повноцінний корівник з кількома загонами. 

Притулок — цілком благодійна ініціатива

Микита розповів і про фінансування та утримання притулку і їхнього власного життя. Розповідає, що наразі притулок існує за гроші їхньої сім'ї і родичів, а також невеликого числа однодумців.

— Що стосується нас, переїхавши з Дніпропетровська, ми продали квартиру там. А тут, крім житла, придбали ще будиночок, зробивши його гостьовим під туристів із вегано-вегетаріанським ухилом для ретритів. Тобто особистого чи групового усамітнення для духовної чи психологічної роботи над собою, — розповідає Микита. — Дружина ще займається створенням еко-сумок і мішків для продуктів з льону та бавовни для мінімізації шкоди планеті. Також робить жіночі сумки з музичних платівок і прикраси з обережною вишивкою.

Родина веде сторінку в соцмережі, де їм допомагають фінансово однодумці, які хочуть захищати тварин від бійні. Тож рятують худобу всім інтернетом. Подружжю скидають гроші на картку, а Микита звітує у соцмережах. Сусіди ж тільки дивуються з того, що за містяни такі. 

Читайте також: 

«За що вони так зі мною?»: вінничанка про шкільний булінг і як з ним боротися

Скільки коштує зимова фотосесія? Вінницькі фотографи про ціни та фотозони у місті

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.