Журналіст RІА їздив на антимайдан. Обіцяних 200 гривен не заплатили, зате зустрів знайомих «тітушок» і набрався вражень

- Если меня будут е…ть, я потом буду е…ть вас, - спалахує люттю «старший по автобусу» Максим, коли під час зупинки антимайданщики розійшлись по туалетам та перекурам і ніяк не могли зібратись знов. – Беспредела не будет, б…! Еще раз будете слоняться где кому хочется – про 200 гривен забудете. Будете стоять за идею!

«За ідею» ніхто стояти не хоче, тому порядок в автобусі наведено. Всі наступні переміщення були вже організованішими. Взагалі, як кажуть «старожили» антимайданного руху, збори та поїздка вінницьких антимайданщиків вночі 14 грудня проходила на рідкість сумбурно та хаотично..

Про можливість заробити 200 гривен, помахавши стягами партії регіонів у Києві, знають навіть люди, що майже не дивляться телевізор та не користуються соцмережами, де запрошують всіх охочих постояти на антимайдані. Журналісту RІА було важко утриматись від спокуси прийняти участь у цій епохальній акції підтримки курсу влади. Тож 13 грудня, о-пів на дванадцяту ночі він був уже серед активістів біля «Південного Бугу». Втім, як виявилось, трохи поспішив. Народ тільки почав збиратися. Через півгодини – переписка в шашличних позаду готеля: записують ім'я, прізвище та телефон. Основний контингент – «чіткі» і «реальні» пацани, їх «бойові подруги» та не дуже охайні і тверезі громадяни трохи старшого віку. Перші автобуси Неоплан з'являються тільки після півночі. Поки вирішують кому куди завантажуватись – приїжджає знімальна група ТСН. Деяким антимайданщикам перспектива стати зіркою телебачення не подобається і вони кидаються на камеру в манері «тітушко – стайл». Але виходить лише пародія на роботу самого «майстра», а приятелі відтягують свого запального друга. Оскільки посадка нових активістів проходить вкрай неорганізовано, журналісту доводиться самому проявити ініціативу. Здоровань на імя Мирон показує в який автобус можна сісти і тут трапляється «прикрий конфуз»…

«18 школа!? – Я!». «Антиєвромайдан!? – Я!». Ці «чіткі», «рівні» і «реальні» пацани завжди там, де адреналін, треба постояти «на брамі» чи дати комусь в пику. Або просто потурлятись із бабцями. В автобусі журналіст відразу стикається із старими знайомими, яких колись фотографував під час масових заворушень на території забудови біля 18-ої школи. Тоді ці юнаки з натхненними обличчями відштовхували місцевих жителів від огорожі. Як казав представник забудовника Дмитро Лашин – «наші практиканти, що навчаються в одному із коледжів». Тепер студентам знов не до науки – треба творити історію. Заради неї вони не висипаються по троє діб, катаючись до Києва та назад. На них тут організаційні питання та «дрес–код». Хоч злі язики кажуть, що на мітинг беруть всіх охочих – це неправда. Безкомпромісні студенти виштовхують в автобуса самих нетверезих та неадекватних. Самі не п'ють, ну хіба що «півас». Загалом, приємно бачити старих знайомих. Неприємно, що вони, судячи з насторожених поглядів, журналіста теж пам'ятають. Але мости спалено, пора їхати підтримувати Віктора Федоровича в розбудові держави. Автобус виїжджає майже в годину ночі.

Дорога в Київ: «ще раз порозлазитесь – будете стояти за ідею»

В автобусі 47 чоловік. Вже згадані ентузіасти боксу, боротьби та вуличних «роздач», а також інші змучені невиспані «заробітчани». На виїзді з Вінниці зробили зупинку біля АЗС, вона затяглась на три години. Близько четвертої години ранку бригадир Максим почав збирати пасажирів, які вештались хто де. Вийшло не одразу, тому «бугор» розлютився і провів лекцію щодо дисципліни.

- Ще один раз така х…, - і будете стояти за ідею, - пригрозив він.

Загалом, їхати в інтелігентній шляхетній компанії – одне задоволення. Пацани «труть» про добре, вічне та розумне. Як товкли комусь пику. Як ішов «махач» стінка на стінку. Хто з пацанів вміє добре махатись і є авторитетом на районі, а хто гнилий понторіз. Як під час минулої поїздки в одному з автобусів на задньому сидінні був сеанс «групен–сексу» з незакомплексованою дівчиною. Як напрягали лохів, або як тікали від «мусорів». Зрештою, про те, як втекти іноді не вдалось.

- «Потерпівший» хоче 10 кусків, - жаліється хлопець на ім'я Сергій на невизначеність у питанні щодо наслідків однієї бійки. – Там зараз вирішують, я його й не бив практично, то мій дружбан. Я один раз лише головою «втулив».

Сергія постійно дразнить та провокує ватажок стаї, «альфа–тітушко» Денис. Вочевидь, бачить в ньому конкурента й намагається ствердити свій статус у племені.

- Закриють тебе лошару, - регоче Денис. – Будуть тобі передачі возити. Ти краще розкажи як ти недавно з одним чортом засцяв битись, лошара засцяна.

- Іди на х…, - огризається Сергій, демонструючи, що його ранг у племені теж чогось вартий. – Ти кумариш своїми провокаціями. Я його не хотів «тулити», бо там п'яне рило, кого там бити. Взагалі, мені по х… що ти думаєш.

Тим часом Сергію телефонує мама.

- Ма, все нормально, - відповідає Сергій, - ще один раз поїду, трохи зароблю грошей – і все. Завтра буду.

За спогадами про пацанські будні час летить швидше.

- А пам'ятаєте, як ми стояли за регіони? – ностальгує один із хлопців. – Тоді перед стіною Беркуту зібрався натовп із Майдану, під'їхала Газель і якийсь чорт поліз із гучномовцем на машину, почав там кривлятись. Беркута тоді пішли в атаку, ці всі біжать на нас, ми теж робити ноги. Щоб нас тоді спіймали – п…нам була б.

З четвертої ранку до семи трохи вдалось поспати. На початку восьмої автобус зупинився біля станції метро «Академмістечко».

«Гроші може будуть… Пізніше»

Поділитись планами вищестоящих з пасажирами бригадир Максим не поспішає. Тому в очікуванні розпоряджень мерзнемо в автобусі до 11 години.

- Він тут мало що вирішує, - каже про Максима водій Неоплана Олександр. – Його завдання – просто координувати пасажирів. Загалом, він і це робить поганенько. Перед цим я їздив із групою, де старший по автобусу забезпечив армійську дисципліну. Там все робилось швидко, оперативно і організовано. А тут тиняємось один поза одного, Максим нічого не розповідає, лише пускає туман.

«Дисципліна» дійсно була на рівні. Вказівка «ніяких більше зупинок» була настільки категоричною, що з одного автобуса вийшла жінка маргинального вигляду яка… впісялась прямо в автобусі.

На Європейську площу, «працювати», приходимо лише близько 12.00. Натовп із прапорами партії регіонів, наметове містечко в Маріїнському парку, трансляція виступів можновладців на екрани. Виступають Чечетов (кілька разів), Вілкул, Герман, купа нардепів та громадських діячів. Суть спічів можна звести до кількох тез.

1. На Євромайдані – наші браття та сестри, які наївно повірили обіцянкам «брехливої опозиції» про життя як у Європі. Наше спільне завдання – повернути їх на шлях істинний, переконавши, що влада дбає про їх добробут.
2. Тут, на Грушевського, зібрався цвіт нації. Шахтарі, будівельники, вчителі, лікарі. Всі, хто не шкодуючи сил, розбудовує неньку Україну. Але наші недальньовидні співвітчизники замість того, щоб працювати, марнують життя на Майдані. Їх треба повернути на шлях істинний (див. пункт перший).
3. Опозиція погана. Юля продалась Москві. Тягнибок неврівноважений радикал. Кличко платить податки в Німеччині, йому має бути соромно перед ветеранами другої світової.

Площею тиняються змучені невиспані люди з усіх регіонів України. Хочуть спати, 200 гривен, гарячого чаю та в туалет.

- Я сюди поїхала, бо треба сапожки теплі купити. І куртку, - каже жінка із наших. Їздить «на заробітки» вже п'ятий раз.

- Я зараз без роботи, - розповідає колишній працівник вінницької Тепломережі Антон. – Була б робота, чорта з два я б сюди їздив.

Антон тут вже втретє.

Останні години на Майдані вінницька діаспора почала замерзати. Граємо футбола пустою пластиковою пляшкою. Інші групи беруть з нас приклад. Цікавості заради журналіст питає «колег по нещастю» чи пам'ятають вони хто виступав на сцені. Вони запам'ятали лише Могилевську, Кривошапко та гурт «Песняры».

Розходимось на початку п'ятої вечера. Триматись кучі не виходить, тож добираємось групами чи поодинці. Метро ледве витримує наплив антимайданщиків. На Академмістечку – щось середнє між зомбі–апокаліпсисом та програмою «Ищу тебя». Народ розгублено тиняється околицями, шукаючи свій автобус (журналіст теж цим грішив півгодини). Нарешті всі зібрались, але тут починаються «форс – мажори».

- Тут 76 автобусів, гроші пороздають в кращому випадку до 22.00 – каже водій Олександр. – Не розумію, що робить Максим, чому він не іде туди, де збираються всі «бригадири» і не вирішує питання.

Повертається Максим.

- Гроші будуть у Вінниці, - обіцяє «бугор» - відправляємось в 22.00.

О другій годині ночі повернулись у Вінницю. Максим категорично забороняє всім розходитись і пішов «вирішувати питання» про гроші. «Заробітчани» півтори години чекають новин. Негодують – «зарплату» затримують вперше. О пів на четверту ранку повертається «бригадир».

- Тут така ситуація… Не виключено, що грошей сьогодні не буде, - звітує Максим. - Поки що чекаємо, пізніше буде ще інформація.

Журналіст RІА розуміє, що такі важкі заробітки не для нього, тому прощається із рідним колективом «заробітчан». Будемо вважати, простояв день «за ідею». Вдень були спроби дозвонитись до кількох чоловік з автобусу, щоб дізнатись чи був розрахунок, але ті не відповідали.

{photo_gallery id=2270|}

Читайте також:
Євромайдан в Києві не здається